Розділ «Філіпп Майєр Син»

Його обличчя чисто поголене, волосся ретельно зачесане. На ньому — новісінькі брюки й сорочка; чоботи начищені до блиску. У його руках — шкіряна тека зі свідоцтвами про народження, на поясі — прадідів кольт (він уже давно зламався, але гравіювання «П. Мак-Каллоу» — цілком розбірливе).

Юнак заходить на простору терасу, шукаючи стару господиню. І бачить розчинені скляні двері.

А ось і вона — сидить у кріслі й читає.

— Ви, мабуть, Долорес шукаєте? — запитала стара, кивнувши йому (мабуть, упізнала).

— Та ні.

— Знаєте, а я люблю ось так сидіти біля каміна, коли приїжджаю сюди. Навіть якщо доводиться залишати двері відчиненими, щоб не так жарко було.

— Гарний у вас камін.

Вона мовчки дивилася на нього, чекаючи, певно, що він скаже ще щось.

— Я на вас працюю.

— Так, я пригадую.

Здається, минула ціла вічність, перш ніж він спромігся вимовити наступну фразу (від хвилювання в нього аж голова пішла обертом).

— Я правнук Пітера Мак-Каллоу, — почув юнак власний голос. — Улаштуватися до вас на роботу вирішив, бо…

Ні, цього не можна казати. Вона ще подумає, що він божевільний.

На її обличчі не відбилося жодної емоції.

Улісс вийняв зі своєї шкіряної теки (її він теж вичистив до блиску) листи й документи, а тоді, підійшовши до старої, простягнув їй усе це. Доки вона читала, юнак, знову відступивши до дверей, розглядав величезну кімнату: висота стелі — метрів із десять, ширина й довжина — мабуть, тридцять на сорок; точнісінько такі балки він бачив у старих церквах. Та тут, певно, умістилися б аж три будинки такого розміру, як оселя його дідуся! Цікаво, чи є отакі здоровезні кімнати в будинку Арройо?

Стара прочитала перші кілька сторінок, а наступні взялася просто перегортати.

— Ми з вами родичі, — повторив Улісс.

Погляд жінки залишався байдужим. Але цього разу її виказали руки, що раптом затремтіли.

— Боюся, що вам уже час іти, — мовила вона.

— Але ж… — він показав поглядом на папери.