Трохи згодом він побачив її на задньому сидінні того ж таки авто (це був «кадилак»): вона з високо піднесеною головою об’їжджала свої землі, уважно-уважно обдивляючись усе навколо. А потім — уже, мабуть, наставав час вечері — він зважився проскакати поблизу величезного білого будинку. І таки побачив стару господиню, яка сиділа на просторій терасі, гортаючи якісь папери.
Під’їхавши зовсім близько до неї, юнак скинув капелюха зі словами:
— Доброго вечора. Я — Улісс Ґарсія.
Вона явно неохоче підвела голову — певно, хлопець відволікав її від важливих справ. Але він так приязно заусміхався до неї, що стара, не втримавшись, усміхнулася у відповідь.
— Вітаю, містере Ґарсія, — мовила вона.
Від нього раптом наче повтікали всі потрібні слова. Тож він, побажавши їй доброї ночі, поїхав геть, подумки лаючи себе боягузом і нікчемою.
Наступного дня господиня нікуди не полетіла. І Улісс, прямуючи ввечері до будиночка для вакуерос, рішуче вирішив: зараз або ніколи. Прожене його — ну й нехай. Хоча шкода, адже робота тут хороша, і старшому ковбою Браяну Колмсу він завжди подобався. Та й іншим робітникам теж, хоча вони, можливо, і вважали його задавакою.
Не спробувати бодай раз поговорити з нею — це, як вважав Улісс, просто боягузтво. Тож після вечері він, перевдягнувшись у свою найкращу сорочку, узяв невеличку шкіряну теку (її подарував йому дідусь) і поклав туди свої папери.
Розділ 66
Щоденники Пітера Мак-Каллоу
13 жовтня 1917 року
Отримав дві телеграми з Ґвадалахари: і одна, і друга Марії запрошують мене в гості. Але я добре знаю, що до моєї Марії вони жодного стосунку не мають. А сьогодні прийшов коротесенький лист: «Отримала твоє послання. Зберегла про тебе прекрасні спогади. Але це наше минуле, що ніколи не перетвориться на майбутнє».
Чекаю, доки Саллі забереться геть із будинку. А затим набираю номер Аба Джефферсона й розповідаю йому про все.
— Ми можемо привезти її сюди — це буде легко, — мовив він.
— Як це?
— Уважайте, що вона — вже тут, містере Мак-Каллоу.
— Ні! — кричу я в слухавку, раптом усе збагнувши. — У жодному разі не робіть цього!
Не знаю, чи можна це назвати планом дій, але що я вже зробив, то це написав листа Чарлі та Ґленну. Я спробував, як міг, пояснити їм, що й до чого. Але пробачення від них не чекаю, особливо від Чарлі, адже він завжди був сином полковника стільки само, скільки й моїм. Завтрашній день, неділю, доведеться перечекати, а тоді — братися до справи.
14 жовтня 1917 року
Прокинувся цього ранку щасливим — неначе ті часи, коли Марія була поряд, повернулися, — та поступово звичні вже відчуття знов оволоділи мною. Не знав я, що в мені сидить такий безмежний страх.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 263. Приємного читання.
TextBook