— Та ні, ти дуже вродлива.
— Я не про свою зовнішність. Мені просто важко тому, що ти майже весь час вештаєшся де завгодно, лише не тут.
Намагався щось відповісти, та Мадлен мені й рота розтулити не дала.
— Мій батько міг би влаштувати тебе поближче до нашого дому, — торохтіла вона. — Я все чудово знаю: він пропонував тобі це, але ти не захотів. А я, між іншим, щодня бачу в нашому містечку офіцерів, які живуть разом зі своїми родинами. І на узбережжі, я гадаю, усе так само, як і тут.
— Це було б несправедливо.
— А вештатися невідомо де з купкою якихось голодранців замість того, щоб бути зі своєю законною дружиною, справедливо? Ти чомусь поводишся так, ніби не маєш вибору. Хоча насправді можеш усе змінити, Ілаю.
— Та що це на тебе найшло? Я ж щойно приїхав.
— Я всіляко намагаюся поводитися так, ніби все гаразд. Але…
Еверетт досі витріщався на мене своїми круглими очиськами, тож я мовив до нього:
— Батько я твій. Розумієш?
— Не зважай, він на все так дивиться, — зітхнула Мадлен.
Ми з нею повернулися до спальні одразу ж після того, як сходили до великого будинку побалакати з її батьками. Як виявилося, жінка під час цього візиту, непомітно прослизнувши до кухні, поцупила звідти пляшку соняшникової олії.
— Невже ти не хочеш, щоб у Еверетта з’явився братик… ну, або сестричка? — здивовано протяг я.
— Хочу, але не зараз. Ілаю, зрозумій, я аж ніяк не бажаю сидіти сама-самісінька з двома дітьми.
Подивившись мені просто у вічі, вона притислася вустами до моєї долоні. Я подумав, що все ж таки Творець не обділив її ані вродою, ані силою духу.
— Ти колись замислювався над тим, як я тепер живу?
— Тобі, мабуть, дуже важко, — промимрив я (хоча насправді так не вважав).
— Так воно і є. Я дні й ночі просиджую в цій халабуді поряд з істотою, схожою на маленьку тваринку. Він іще бозна-скільки буде отаким — нездатним бодай щось сказати до мене! Знаєш, скільки разів я прокидалася вранці з думкою про те, що ось-ось розучуся розмовляти?
— Хіба для жінки не щастя ростити ось таку дитинку?
— Так, це щастя. Але не більше, ніж було б для тебе. Іноді, зачувши в бозна-котрий раз його плач, я відчуваю єдине бажання — утекти якнайдалі звідси.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 228. Приємного читання.
TextBook