Розділ «Філіпп Майєр Син»

Я нервово відкашлявся, а тоді мовив:

— А я прийшов, щоб поговорити з тобою про Марію Ґарсія.

— За що ти її вподобав? От її мати — та була красунею…

— На мою думку, Марія теж вродлива.

— Ось що: я хочу, щоб вона якнайскоріше вшилася з нашого дому.

— Вона ще не одужала.

— Це не має значення.

— Для мене — має.

— Дозволь нагадати тобі три речі стосовно цієї жінки. По-перше, її зять стріляв у твого сина. По-друге, ми разом із юристами прийшли до них, щоб вони віддали нам Хосе та Чіко. На жаль, усе пішло не так, як нам того хотілося…

— Ти щонайменше спотворюєш факти.

Полковник відмахнувся від моїх слів так, ніби вони тхнули лайном.

— А по-третє, — вів далі він, — землю її батька було виставлено на продаж через борги. І це рано чи пізно сталося б — навіть якби Ґарсія залишилися живими. Вони ж не платили податки…

Я люто пирхнув.

— Так записано в офіційних документах, — торочив своє батько.

— І це змушує лише переконатися у фальші тих, хто зробив ті записи.

— Піте, я багато чого хотів би зберегти на цьому світі: індіанців, бізонів, і ще — безкраї прерії, де в радіусі двадцяти миль не можна було знайти жодного паркану. Однак ті часи безповоротно минули.

«А мамине життя — теж хотів би зберегти?» — мало не сказав я вголос.

— Дай Марії грошей, і нехай забирається, — говорив далі він. — Щоб до кінця цього тижня її вже не було в нашому домі!

— Ти виженеш її тільки через мій труп.

Він розтулив рота, проте не спромігся вимовити й слова. Його обличчя, розчервоніле від спеки, стало ще багрянішим.