— Це й сліпому видно.
— Я маю на увазі, що ти один із дуже небагатьох людей, до яких Фінеас добре ставиться.
— Кхм…
— А ще я ось про що подумала: ти сирота, і я теж. Може, він вирішив, що через це ми швидко знайдемо спільну мову.
— Мені таке й на думку не спадало.
— Справді?
— Авжеж.
На якийсь час запанувала тиша.
— Тобі вирішувати, як ставитися до всього цього, — вимовив згодом Генк. — Буває й значно гірше.
— Мені видається, що насправді я тобі не подобаюся.
— Атож, я ніяк не можу визначитися, подобаєшся ти мені чи ні.
Джинні грайливо штовхнула його ліктем; сукню вона вже встигла скинути.
— Ти така симпатична із цими сонячними зайчиками на тілі!
— Як хороше тут! — мовила вона, примружившись (перед очима одразу з'явилося кілька маленьких сонечок). — Лежала б отак усю вічність…
Увечері вони знову кохалися, після чого розійшлися по своїх спальнях, розташованих у різних кінцях величезного будинку. Джинні дуже не хотілося, щоб Флорес щось запідозрила, хоча й не могла пояснити собі, чому так цим переймається. Вона лежала у своєму ліжку, таки відчуваючи на споді душі провину. Чи не було це все невиправною помилкою?
Але з настанням ранку такі думки вивітрилися з її голови. Щойно прокинувшись, вона відчула, що страшенно скучила за Генком. Як же прикро, що він не з нею! Вона пригорнула б його, точнісінько так, як зараз притискає подушку до своїх грудей. І цілувала б його шию, а не цю подушку. Але… чи не надто вона поспішає? Ну, вскочила вчора в гречку, скориставшись нагодою. Та може, годі вже? Бо ще звикне до Генка, а потім що?! Ні, їй сьогодні взагалі не можна виходити зі спальні. Вона замкнеться на ключ, і нехай Генк обійдеться сьогодні без неї.
Отак Джинні лежала, занурившись у свої думки, допоки не збагнула, що минуло вже багато часу. Генк, найпевніше, зачекався її внизу! Страшенно розхвилювавшись, вона швиденько привела себе до ладу й хутко спуститися сходами до кухні.
Снідали вони неквапом. Обидва силкувалися зберігати спокійний вигляд і про щось балакати. Скоріше б уже та Флорес забралася геть! Джинні вдалася нарешті до хитрощів — сказала служниці, що вони з Генком самі все приберуть і помиють посуд. Вона щосили намагалася говорити невинним тоном. Та хіба могло це їй удатися?
Тільки-но Флорес пішла, вони зачинилися в коморі та похапцем постягували одяг одне з одного. Спершу вирішили кохатися стоячи, та потім зрозуміли, що цього їм буде недостатньо. Тож Джинні, урешті-решт, лягла на підлогу — просто посеред мішків із бобами й борошном. По її спині раптом пробіг якийсь дивний холодок: їй здалося, що поряд стоїть батько й осудливо хитає головою. То й нехай — їй байдуже. Вона робитиме те, що їй хочеться, і край.
Минуло півроку, перш ніж запрацювала перша бурова установка. Після пробних підривів Генк обрав ділянку для буріння на одному з пасовиськ, що колись належали родині Ґарсія. Він неодмінно куштував шматочки породи, вихоплюючи їх просто з вібраційного сита (спочатку Джинні подумала, що це огидно, та потім їй навіть сподобалося за цим спостерігати). Згодом він радісно повідомив, що відчуває смак нафти; а якщо Джинні теж хоче опанувати цю науку, їй конче необхідно навчитися розрізняти породи на смак. Тож він простяг їй крихкого шматочка вапна, якого добули з глибини в кілька тисяч футів. Це було схоже на звичайну грязюку, але зі специфічним сірчаним запахом. Торкнувшись його кінчиком язика, вона мало не стала блювати: ця порода окрім смаку нафти мала ще й смак перегною. Що вдієш, це вапно пролежало в надрах землі вісімдесят, ба навіть сто мільйонів років.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 163. Приємного читання.