Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Ти тільки поглянь на мене, — мовила вона, простягаючи руки перед собою. — Я ж на мерця схожа. Навіть у дзеркало не можу дивитися.

— Тобі просто треба відпочивати й добре їсти. І ти одужаєш.

— Я не можу залишатися тут так надовго.

— Та я ж уже казав, що не проти.

— Але я проти.

Вона знову обвела поглядом кабінет.

— Скільки тобі років? — я порушив тишу.

— На одинадцять менше, ніж тобі. Та нині я, звісно, маю не найкращий вигляд…

— А я вважаю, що ти й зараз красуня.

Це, звичайно, було неправдою, принаймні не зовсім правдою, але я відчув, як моє обличчя густо-густо червоніє. Чотири дні — це небагато, але й за такий час Марія вже встигла помітно змінитися: шкіра не аж так нагадувала пустельну землю, що розтріскалася від спеки; волосся — тільки-но вона помила його — знову засяяло красою. Та на мій комплімент жінка ніяк не відреагувала.

— Ти знаєш, я роками уявляла собі, як говоритиму тобі все те, що сказала цими днями. Проте, коли я побачила, що від цього тобі стало боляче, відчула провину. А тоді розсердилася на себе через це. Так чи інакше, а за останні дві ночі я просто чудово виспалася. І це, між іншим, теж змушує мене почуватися винною. Мабуть, я все-таки найперша боягузка.

— Не кажи дурниць.

— Не тобі судити, що дурниця, а що — ні.

Марія далі роздивлялася мій кабінет — книжки, підлогу, стелю, — і її погляд ставав дедалі лагіднішим. Я не міг позбутися відчуття, що їй недовго залишилося жити на цьому світі, адже мені доводилося бачити мерців із не такими виснаженими тілами.

— Сюди, мабуть, багато фермерів з’їхалося? — тим часом спитала вона.

— Еге ж!

— А що сталося з іншими мексиканськими родинами? З тими, що мешкали тут?

— Деякі з них поїхали працювати до Мічиґана. Деякі — кудись зникли. Решту повбивали.

Вона захотіла дізнатися, кого саме вбили, а хто — поїхав. Тож я розкрив свого зошита й прочитав їй усі імена та прізвища — хоч я й знав їх усі (чи майже всі) напам’ять.

Ті, кого вбили в сутичках із бандитами: Ллевеллін і Морена Пірси, Кустодіо й Адріана Моралеси, Фульґенсіо Іпіна, Сандро Вієхо, Едуардо Ґузман, Адріан і Альба Куїрено, уся родина Ґонсало Ґомеса (їх було четверо), майже вся родина Розаріо Сото (вісьмох убито; двох дівчаток, які вижили, удочерила родина Еррера).