Отак Джинні лежала, занурившись у свої думки, допоки не збагнула, що минуло вже багато часу. Генк, найпевніше, зачекався її внизу! Страшенно розхвилювавшись, вона швиденько привела себе до ладу й хутко спуститися сходами до кухні.
Снідали вони неквапом. Обидва силкувалися зберігати спокійний вигляд і про щось балакати. Скоріше б уже та Флорес забралася геть! Джинні вдалася нарешті до хитрощів — сказала служниці, що вони з Генком самі все приберуть і помиють посуд. Вона щосили намагалася говорити невинним тоном. Та хіба могло це їй удатися?
Тільки-но Флорес пішла, вони зачинилися в коморі та похапцем постягували одяг одне з одного. Спершу вирішили кохатися стоячи, та потім зрозуміли, що цього їм буде недостатньо. Тож Джинні, урешті-решт, лягла на підлогу — просто посеред мішків із бобами й борошном. По її спині раптом пробіг якийсь дивний холодок: їй здалося, що поряд стоїть батько й осудливо хитає головою. То й нехай — їй байдуже. Вона робитиме те, що їй хочеться, і край.
Минуло півроку, перш ніж запрацювала перша бурова установка. Після пробних підривів Генк обрав ділянку для буріння на одному з пасовиськ, що колись належали родині Ґарсія. Він неодмінно куштував шматочки породи, вихоплюючи їх просто з вібраційного сита (спочатку Джинні подумала, що це огидно, та потім їй навіть сподобалося за цим спостерігати). Згодом він радісно повідомив, що відчуває смак нафти; а якщо Джинні теж хоче опанувати цю науку, їй конче необхідно навчитися розрізняти породи на смак. Тож він простяг їй крихкого шматочка вапна, якого добули з глибини в кілька тисяч футів. Це було схоже на звичайну грязюку, але зі специфічним сірчаним запахом. Торкнувшись його кінчиком язика, вона мало не стала блювати: ця порода окрім смаку нафти мала ще й смак перегною. Що вдієш, це вапно пролежало в надрах землі вісімдесят, ба навіть сто мільйонів років.
Уже під вечір масивний дизель «Каммінс» раптом загув «не своїм голосом», а бурильна колона — підстрибнула й провалилася в діру. А тоді — задрижала, заскрипіла від натуги вся величезна бурова вишка.
— Кепські справи, — мовив Генк.
Потім дизель наче вгамувався, та робітники чогось діловито забігали туди-сюди. Той, хто керував буровою вишкою, притьмом кинувся зі своєї платформи до драбини та зліз чи радше з’їхав донизу. Він промчав повз Джинні до ям із буровим розчином. За якусь мить помпа загуділа гучніше.
Далі жодних змін із буровою установкою начебто не відбувалося. Проте робітники заметушилися ще дужче. Джинні, спираючись на поруччя, спостерігала за ними. І все це здавалося їй кумедним.
Працівник, який прокладав труби, та його помічник сипали в ями з розчином жовтий баритовий порошок. А той, що спустився з вишки, викачував розчин із резервуара.
Тепер і Джинні помітила зміни: труба, що протягом усього дня розмірено відкачувала буровий розчин до вібраційного сита, «кашляла» й плювалася рідиною. Цей розчин утримував бурильну колону в отворі й не давав газу вирватися на поверхню.
Занепокоївшись, вона раптом почула, як щось бахнуло. Відтак побачила фонтан бурового розчину, що забив над талевим блоком. Запахло сіркою; Генк замахав їй рукою.
— Спускайся звідти! — вигукнув він.
— Чого б це?
— Бо зараз усе розвалиться!
Генк одразу ж відвернувся, наче забув про неї. Невже він вважає її малим дівчиськом? Ні, вона не дозволить так до себе ставитися! Їй краще залишитися на місці, інакше… як же вона всьому навчиться? Не годиться сахатися вже найперших труднощів.
— Тікай звідти! — знову крикнув Генк.
Та вона й не поворухнулася. А він тим часом від’єднав бурильну колону й відкинув плашки. Новий фонтан розчину заляпав сукню й туфлі Джинні.
— Ти що — глуха?! — заволав не своїм голосом Генк. — Геть із вишки!
Чоловік, умить опинившись поруч, сильно штовхнув її до сходів. Вона глянула йому в обличчя й уже тоді таки спустилася. Генк знову кудись побіг. Відійшовши на кілька ярдів від вишки, Джинні сіла на камінь, її враз охопив страх (щоправда, вона навіть не знала, чого саме боїться).
«Якщо зараз щось станеться, нехай так і буде, — подумала трохи згодом. — Принаймні тієї миті я буду поряд із Генком».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 161. Приємного читання.