Розділ «Філіпп Майєр Син»

Судді я пояснив, що команчі ненавидять поросят, і я, здається, перейняв це від них. Також я сказав йому, що серед білих мені страшенно нудно. А він укотре повторив, що мені треба ходити до школи. Я на це відповів, що він може спробувати таке зі мною зробити, однак після цього я все місто поставлю на вуха — ота стрілянина з лука в кабанчиків буде порівняно з цим дитячою забавкою. Звичайно, я не збирався нічого такого робити — просто втік би з тієї школи, та й усе. Щоб захистити мене від розгніваних сусідів, суддя сказав їм, що вони отримають за свої збитки грошову компенсацію від штату, і попросив бути до мене терплячішим. Але я ще не звик до цивілізованого життя.

Одначе якось він, жестом попрохавши мене сісти, мовив:

— Мастере Мак-Каллоу, ви не подумайте, що ми вас виганяємо, але я вважаю, що вам уже час навідати батькову вдову, і моя дружина каже, що це піде вам на користь. Я сподіваюся, що ви правильно зрозумієте мене.

— Та я й так здогадувався, що не подобаюся місіс Блек.

— Вона захоплюється вашою хоробрістю й силою духу, повірте мені. Але нещодавно сталося так, що один із наших негрів натрапив на дивні речі, дуже схожі на людські скальпи. Звісно ж, він розповів про це моїй дружині.

— Негри копирсалися в моїх речах?

— Що вдієш, вони від природи аж надто цікаві. Вибачте їм.

— Де зараз ці скальпи?

— Сховані на горищі, що над стайнею. Ви не хвилюйтеся, адже я сказав неграм, що відшмагаю їх, якщо бодай одна річ звідти зникне.

— Гадаю, мені треба вирушити до Бастропа вже сьогодні.

— Ну, навіщо так поспішати? Можна й трохи пізніше.

Я спакував свої речі, а тоді сказав неграм, щоб вони повернули мої скальпи та безоарового каменя.

Суддю я знайшов у його кабінеті. На знак подяки я подарував йому свого індіанського ножа в піхвах, оздоблених різнокольоровими намистинками. Замість цього ножа я роздобув собі нового — навіть кращого (можливо, він колись належав самому Джимові Бові). Узагалі, я міг би подарувати судді того ножа замість свого, але оскільки «позичив» його в одного з наших сусідів, який тримав його під склом, наче музейний експонат, то вирішив, що містерові Блеку зайві проблеми не потрібні. Що ж до мого індіанського ножа — суддя запитав:

— Ти знімав ним скальпи?

— Та… було таке, — протяг я.

Він лише уважно поглянув на мене, мовляв, кажи конкретніше.

— Знімав, але тільки в індіанців і мексиканців, — збрехав я.

Суддя помилувався подарунком.

— Замовлю для нього спеціальну вітрину, — мовив він.

— Як скажете.