— Краще б у нас доньки народилися, Пітере, — сказала вона.
— Еге ж, — тільки й відповів я.
— Може, поїдеш зі мною?
Я навіть не зміг їй до ладу пояснити, чому не зможу жити в Далласі.
Зловісний знак: тільки-но поїхали Ґленн і Чарлз — прийшло повідомлення з пошти про довгоочікувані кулемети «Льюїс». Ми з полковником, випивши по кілька склянок джулепу, вирішили подивитися на цю зброю в дії.
Ми вибрали найбільший магазин — майже на сто набоїв — і зарядили кулемет; довелося довгенько розбиратися, що там і до чого. Коли ми вже спрямували його на зарості опунції, до нашого поля зору потрапила невеличка зграя диких свиней. Ох, не пощастило ж їм!
Відстань до них становила близько чверті милі. Але ж для «Льюїса», якщо вірити інструкції, це була аж ніяк не межа — з нього можна було влучити в ціль із відстані, утричі більшої за цю. Зір полковника вже був таким кепським, що стріляти довелося мені, а він, узявши до рук польового бінокля, приготувався направляти мене. Тож я ліг на землю за кулеметом, а батько залишився стояти поряд. Раптом я побачив удалині знайому тінь, яка махала мені рукою.
Ми налаштували приціл, і я дав короткий залп — близько п’яти пострілів.
— Сучий ти сину, Піте! Ярдів на тридцять схибив!
— Це мабуть, вітер, — пробелькотів я крізь шум у вухах, удаючи, ніби поправляю приціл.
— Вони там досі риються в землі. То ти стрілятимеш чи боїшся в штани наробити?
Я націлився точнісінько на середину стада (свині здавалися звідси брунатними цяточками на тлі зелених кущів) і дав іще один залп. Це було схоже на те, ніби за паровоз тримаєшся або ж стріляєш із пожежного шланга.
— Лівіше! — вигукував над моїм вухом полковник. — А тепер — правіше… знову ліворуч… ще лівіше! Ліворуч, ліворуч!
Підкоряючись його командам, я спостерігав, як здіймаються хмарки пилюки серед брунатних плямок, що швидко рухаються.
— Заряджай другий магазин! Вони там іще повзають!
Я зарядив.
— От сучий син, — бурчав полковник. — Невже там справді чотириста ярдів?..
Його голос був заглушений наступним залпом.
Моя кобила вже давно звикла до того, що я стріляв, сидячи на ній, із рушниці в оленів, індичок чи куріпок. Але коли я знайшов бідолашну тварину після тієї стрілянини з кулемета — вигляд вона мала такий, ніби її громом ударило. А кінь мого батька взагалі з переляку гайнув світ за очі — ми його близько півгодини потім шукали.
Перш ніж вирушити додому, поїхали подивитися на рештки свиней. Шматки тварин були розкидані по досить великій ділянці землі — словом, видавалося, ніби всередині кожної з них вибухнув динаміт.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 114. Приємного читання.