Розділ «Філіпп Майєр Син»

Минув місяць, а може й два. Одного ранку вона, прокинувшись на світанні, остаточно змирилася з думкою, що її дитинство скінчилося. Вона тепер сама собі господиня.

Минув іще тиждень, і до неї припхався суб’єкт із «Саузерн Мінералс», якого дуже-дуже цікавило її майбутнє.

— Я сюди приїхав іще кілька днів тому, але мене до вас не пускали — казали, що ви погано почуваєтеся.

Цей ділок поводився так, ніби був її давнім приятелем. Але вона з кам’яним обличчям стала біля дверей, випроставшись на повен зріст. І він одразу ж перейшов до справи, запропонувавши їй мільйон доларів плюс дванадцять із половиною відсотків за оренду її землі під свердловини, за винятком тих ділянок, де вже господарювали «Гамбл Ойл». Вона здогадувалася, що йому була чудово відома вся її історія: загибель Пола й Клінта на війні, нещасний випадок із батьком, а також перебування Джонаса в Німеччині.

— Ви зможете переїхати до великого міста… ну, або розводити корів. Так чи інакше — ваше життя стане значно легшим.

Він приязно всміхнувся до неї. Та Джинні дивилася не на нього, а вдалину, сподіваючись угледіти когось із вакуерос.

— Ви говорите так, ніби в церкві проповідуєте, — нарешті мовила вона.

— О, дякую, — знову всміхнувся він.

І далі розводив теревені про траву, погоду, стан здоров’я худоби. Нарешті Джинні, придумавши, що їй сказати, урвала його мову:

— Те, що ви мені запропонували, — це приблизно восьма частина того, що я маю отримати насправді за такий договір. Невже всі на таке погоджуються? Чи тільки вдови та сироти?

Суб’єкт дивився на неї, досі так само всміхаючись. Джинні раптом усвідомила, що він бачить її наскрізь, чудово розуміючи, чому вона з ним така непривітна. Ось він підійшов ближче. Ні, вона не відступить ані на крок! Двері ж — просто за її спиною, і він зайде слідом за нею в будинок, наче вона запросила його туди, що було, загалом, логічно, бо надворі панувала страшенна спека, а всередині було прохолодніше. Та нехай він хоч упритул підійде — вона не зрушить із місця! Але… чи не нафантазувала вона того, чого насправді не було? Так чи інакше — хоч би в домі був бодай хтось, покоївка, скажімо. І… як йому взагалі вдалося доїхати до самісінького будинку, ворота ж були начебто зачинені?

Він стояв так близько до Джинні, що вона відчувала запах його дихання. Що ж робити? Вона ж тут сама-самісінька! Вакуерос поїхали на дальнє пасовисько, а Г’юґо — їхній кухар — саме вирушив до Каррізо купити продуктів. А в цього нахаби може бути на думці що завгодно!

— Вибачте, але я втомилася, — промимрила вона.

Він співчутливо кивнув, але не припинив своїх балачок. Це був жалюгідний кабінетний чоловічок: Джинні ж бачила, яка в нього біла шкіра на голові (це коли він зняв капелюха, щоб витерти чоло). І він уже вдруге натякав їй — мовляв, тут не місце для самотньої молодої дівчини. Неприємний холодок пробіг по всьому її тілу: уже надто пізно — він може зараз безкарно скоїти з нею все, що тільки захоче! У горлі пересохло. Величезним зусиллям волі вона змусила-таки себе заговорити.

— Якщо ви негайно не підете — я викличу шерифа!

Він іще постояв біля неї — наче вона висловилася недостатньо чітко. Чи щоб удати, що йому й так уже час іти. Так чи інакше — грубувато поплескавши її по плечу й побажавши гарного дня, він розвернувся й забрався геть.

Замкнувши вхідні двері, вона попрямувала до батькового кабінету — повз десятки розчинених вікон, а оті французькі двері — їх навіть зачиняти немає сенсу. Якщо цей тип замислить непомітно проникнути до будинку — йому ніщо не завадить.

У шухляді батькового столу вона знайшла його кольт, але, коли потягла на себе затвор, так, як її колись учили, — магазин випав на підлогу й закотився під стіл.

Вона відімкнула велику стінну шафу, де зберігалася вся інша їхня зброя, та знайшла рушницю калібру двадцять п’ять — двадцять. Із неї Джинні в дитинстві застрелила на полюванні двох оленів, хоча її брати все одно казали, що це несправжня зброя. Зарядивши рушницю, вона повернулася до вхідних дверей. Скільки зайняли ці приготування? Напевно, кілька хвилин. Якби той суб’єкт дійсно хотів улізти сюди — він би давно вже схопив її, отож, увесь той цирк вона могла б і не влаштовувати. Її раптом охопила хвиля гніву — на Джонаса, на батька, на…

Аж тут вона побачила, як «форд» орендатора виїжджає за їхні ворота; звідси автомобіль здавався малесенькою цяточкою. На неї одразу ж накотилася страшенна втома.