— Тоді поранено твого коня.
І справді — його бік був у крові. А я думав, що це просто піт.
— Хороший кінь, чудовий кінь… — мовив я до тварини.
— Із ним тепер треба обережніше, — сказав Тошавей.
— Як твоя нога?
— Артерія ціла, бо інакше я був би вже мертвий.
Зараз головним для нас було залишатися непоміченими, тож ми проїхали години зо дві, підіймаючись у гори вздовж струмків, що давним-давно висохли. На гірському кряжі ми зупинилися. Доки я уважно стежив за дорогою позаду нас, Тошавей, очистивши шматок опунції від голок, вичавив із нього м’якоть, щоб прикласти до рани. Я допоміг йому зробити перев’язку (тими самими штанами, звичайно ж). М’яз на нозі дуже сильно пошкоджено. Позаду нас був крутий схил гори, внизу виднілася річка. Ми, може, і не дуже далеко втекли від ворогів, але вже високо залізли в гори. Вершники й далі переслідували нас — я чітко бачив їх у місячному сяйві. І добре знав, що їм так само легко помітити нас на тлі скель, посріблених променями нічного світила.
— Рушаймо, — сказав Тошавей, сідаючи позаду мене на коня.
— Як нога — болить?
— Ох, Тіететі, — зітхнув він.
Біля річки знову зчинилася стрілянина — це вороги знайшли когось із команчів. Потім знову стало тихо. Знати б, хто це стріляв.
— Їдьмо далі, — мовив Тошавей.
Коли зійшло сонце, наш кінь уже вмирав; що ж до Тошавея — він був блідий та весь укритий потом. На півночі розстилалися десятки миль безводної рівнини.
— Ми ще маємо воду? — обізвався Тошавей.
— Мій піпоо продірявило кулею.
— Кепські справи.
Кінь, знесилений, лежав на боці. Було очевидно, що він більше не встане.
Тошавей розрізав вену на шиї тварини та посмоктав із неї кров. А тоді звелів мені так само пити; кінь уже навіть не опирався. Потім Тошавей знову припав до вени, і я теж мусив випити ще. Мій рот був повен кінської шерсті, а шлунок — крові, і мене мало не знудило. Тварина стала дихати частіше.
— Тепер підемо пішки, — сказав Тошавей. — Сподіватимемося, що нас не вистежать через стерв’ятників, які сюди злетяться.
Я оглянув свою рушницю і, побачивши зламаний затвор, закинув її в кущі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 106. Приємного читання.