Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Власне, я так і робив.

— Та нехай йому грець! — вигукнув Пізон. — Ти все одно гідний такої нагороди, як скальп. Хоча мені ще ніколи не доводилося вбивати за один вечір стількох людей, які й гадки не мали, що то був я. Ти — до біса хоробрий воїн, Тіететі. Та я за тебе дуже й дуже непокоївся, бо твої криві руки, як правильно зауважив Тошавей, треба ще випрямляти й випрямляти.

Я лишень витріщився на нього.

— Коли ти стріляєш, стоячи на землі, — усе більш-менш нормально, — уточнив він. — Коли ж їдеш верхи, та ще й галопом… Коротше кажучи, коли ми повернемося з походу, тобі, я вважаю, треба буде до кінця року вправлятися у стрільбі з лука. Причому тільки під час їзди верхи й тільки по мішенях, розташованих з одного боку від тебе.

— Напевно, варто наступного разу дати тобі пару пістолетів, — сказав Тошавей. — Бо білі тільки з них і стріляють, тож і нам це інколи можна.

— Та я ж і раніше просив, щоб ви мені пістолета дали.

— Ну, я подумав, що тоді ти лука й до рук не візьмеш, — похитав він головою. — Ми всі знаємо, що з пістолета ти стріляєш дуже добре. Але який сенс робити лиш те, у чому ти вже досяг успіху?

Наповнивши свій піпоо каламутною водою, я задивився на річку, що виднілася далеко на півночі; просто над річкою височіли гори, що здавалися звідси забарвленими в синій та пурпуровий кольори. Аж тут побачив Неекару, який разом з іншим юним махіміавапі поспішав до нас, перестрибуючи через камені.

— За нами женуться. Чоловік зо сто, а може, і більше.

Ми всі мовчки вирячилися на нього.

— Нас пе-ре-слідують! — скипів Неекару. — Ви почули чи ні?

— Не верещи, наче скво, — пробурчав Пізон.

— Та рушаймо ж скоріше! — не вгавав юний воїн.

— Якого біса ти тут розкомандувався, Неекару? Звідки взагалі могла взятися та сотня вершників, коли ми в мексиканців усіх коней забрали?

— Яка різниця, скільки їх? Може, сто, а може — п’ятдесят. Як іще вам утовкмачити, що ми в небезпеці?

— Ага, отже, спершу їх було сто, а тепер — півсотні. Що ж буде далі? Може, це всього-на-всього п’ятеро дідуганів із табунцем кіз?

— Тошавею, — відмахнувся від Пізона Неекару, — ходімо зі мною, та прихопи свою підзорну трубу, хоча ти й без неї все побачиш.

Неекару поквапився знову зійти на пагорб.

— Правда ж, він поводиться, мов дівчисько? — звернувся Пізон до другого підлітка.

— Я не зміг розібрати, чи є там люди, — відповів той, — але пилюки від кінських копит піднялося чимало. А Неекару, мушу зауважити, бачить краще за мене.