Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Та це, мабуть, усього-на-всього якийсь сучий вилупок переганяє худобу.

— Вони їдуть тією ж дорогою, що й ми.

— А що тут дивного? Це єдина дорога, яка веде до сякого-такого струмка. Тут за п’ять миль на всі боки більше немає води, і тому кожна тутешня дика коза користуватиметься саме цим шляхом.

— І все-таки я вважаю, що за нами справді женуться люди, Пізоне.

Він лише відігнав хлопця помахом руки.

— Не ставай таким, як ці шмаркачі, Тіететі. Турбуватися нам і так є про що. А коли ти за кожним кущем бачитимеш ворожу рушницю — дуже скоро втомишся й неминуче проґавиш справжню небезпеку.

Пізон сплюнув собі під ноги.

— Їі-і… — протяг він. — Це мене просто бісить! От коли ми дістанемося Президіо — тоді й буде через що хвилюватися.

Усі промовчали.

— Цуценята ви шолудиві, — тільки й сказав Пізон.

Аж тут повернувся Тошавей.

— Тайато-ере (по конях)! Хлопці все правильно кажуть. Коли дістанемося річки — ти поведеш коней північною стежкою, а ми звернемо на захід, щоб заплутати сліди.

— Гаразд, визнаю, що вони були праві, — зітхнув Пізон. — Вершники ще далеко, і їх важко розгледіти через пилюку. Але це люди, які женуться за нами.

Коли ми доїхали до річки, було вже темно. А відстань від нас до тих вершників була не більшою за кілька миль.

Річка виявилася неглибокою — літніх дощів-бо ще не було. Тож нам пощастило; до того ж місяць іще не зійшов, а нам якраз була потрібна темрява.

Пізон повів за течією річки двадцятьох (чи приблизно стільки) воїнів, а також усіх украдених коней. Вони, замітаючи наш справжній слід, повинні були рухатися, не виходячи з води, аж до самих Техаських гір. Тошавей, я та інші команчі роз’їжджали туди-сюди вздовж берегів, заплутуючи сліди. Після цього ми рушили берегом проти течії.

— Вони точно поженуться за нами, — сказав я.

— Якщо вони зовсім безголові, — відгукнувся Тошавей, — то вважатимуть, що ми просто перейшли через річку. І поїдуть по «сліду», що виведе їх на скелі — уже на техаському боці. І ще довго роззиратимуться на всі боки й дивуватимуться, куди ж це ми зникли. А якщо вони мають хоч трошки мізків, то поїдуть проти течії.

— А якщо вони здогадаються, що треба їхати за течією?

— Сподіватимемося, що не здогадаються. І з нашими друзями все буде гаразд.