Розділ «Нездоланний»

– Зі скрипалями та хлопцями, що продають троянди?

– Якщо це доречно.

– Тобто побачення?

Вона відповіла:

– Думаю, у широкому сенсі цього слова.

Він запитав:

– Сказати чесно?

– Як же інакше?

– Припустімо, ми знайшли б Ківера ще вчора, можливо, коли він сходив би з потяга чи опинився би посеред пшеничного поля з розтягнутою гомілкою, трохи спраглий та голодний, проте в цілому в нормальному стані, тоді так, звісно, я запросив би вас на вечерю, і якби ви відповіли мені згодою, ми б зараз саме вечеряли по-справжньому, тож думаю, що ця спроба майже рахується.

– Тільки майже?

– Ми не знайшли Ківера. Тож частково ми загрузли в придорожньому фаст-фуді.

– Але ви б запросили мене на вечерю?

– Безсумнівно.

– Чому?

– Ви – та людина, з якою я залюбки повечеряв би.

Вона на мить замовкла, усього лише на п’ять чи шість секунд, саме до тієї межі, коли ця пауза могла б здатися непристойною, а тоді сказала:

– З тієї ж причини я б відповіла згодою.

– Неймовірно.

– Тож не забувайте, що зараз ми з вами вечеряємо. Не перекушуємо швидкою їжею. Це факт, а не запитання.

– Тоді чому ви мене про це запитали?