TextBook «Не дай… усьому… — Він закашляв кров’ю. — Не дай усьому… скотитися до жорстокості. До безсердечності».
«Що я можу…» — почала вона і спинилася. Всміхнулася до нього. «Я спробую», — промовила вона.
Він більше не міг говорити. Біль ставав дедалі нестерпнішим. Він звивався й крутився в його тілі, мов шалений звір.
Рут схилилася над ним.
«Роберте, — сказала вона, — послухай мене. Вони мають намір стратити тебе. Попри те, що ти поранений. Вони мусять. Люди пробули надворі цілу ніч, чекаючи. Вони бояться тебе, Роберте, ненавидять. І прагнуть позбавити тебе життя».
Вона хутко потяглася до блузки, розстібаючи ґудзики. Дістала з бюстгальтера крихітний пакетик і втисла йому в руку.
«Це все, що я можу зробити, Роберте, — прошепотіла вона, — щоб полегшити твою долю. Я попереджала, я казала тобі тікати». Її голос злегка надірвався. «Ти просто не витримаєш цієї боротьби, Роберте».
«Знаю», — здушеним звуком вирвалося з його горла.
Якусь мить вона стояла над його ліжком, на її обличчі — природний вираз співчуття. «Усе це лише на позір, — подумав він, — її прихід, уся ця офіційність. Вона боялася бути собою. Це я можу зрозуміти».
Рут схилилася над ним, і її прохолодні вуста зімкнулися з його.
«Скоро ти вже будеш із нею», — поспіхом пробурмотіла вона.
Тоді вона випросталась, губи міцно стиснуті. Вона застібнула два верхні ґудзики на блузці. Ще якусь мить дивилася на нього. Потім її очі ковзнули на його праву руку.
«Прийми чимскоріше», — пробурмотіла вона, рвучко розвернувшись.
Він чув луну її кроків підлогою. Потім почув, як зачинилися двері, повернувся замок. Він заплющив очі, відчувши, як теплі сльози прориваються крізь повіки. Прощавай, Рут.
Прощавай, усе.
Потім зненацька він зробив глибокий подих. Зібравши сили в кулак, підвівся й сів. Вольовим зусиллям він залишився при тямі, коли пекучий біль спалахнув у його грудях. Зціпивши зуби, він став на ноги. Якусь мить мало не впав, але втримав рівновагу і почвалав підлогою на тремких ногах, які заледве відчував.
Він припав до вікна й визирнув.
Вулиця була заповнена людом. Вони вовтузились і метушились у сірому ранковому світлі, звук їхніх балачок нагадував дзижчання мільйона комах.
Він поглядав понад людьми, ліва рука вхопилася за ґрати збілілими пальцями, очі гарячково палали.
Тоді хтось у натовпі побачив його. На мить лепет їхніх голосів став гучнішим, почулося декілька переляканих криків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІV Січень 1979 року“ на сторінці 7. Приємного читання.