Розділ «Частина ІV Січень 1979 року»

Невілл практично відчував кулі у власній плоті. Його тіло смикалося, судомно здригаючись, поки він дивився, як тіло Кортмана корчиться, уражене кулями.

Та Кортман і далі повз, Невілл бачив його бліде обличчя, зуби зціплені. «Загибель Олівера Гарді, — думав він, — кінець комедії та сміху». Він не чув тривалої канонади пострілів. Не відчував навіть, як сльози струменять його щоками. Його очі були прикуті до вайлуватої постаті старого друга, який повільно дерся яскраво підсвіченим дахом.

Кортман став на коліна і вхопився за край димаря зсудомленими пальцями. Його тіло хиталося, коли все більше куль уражало його. Його темні очі вп’ялися в сліпучі промені ліхтарів, вуста розійшлись у мовчазному гарчанні.

Потім він став біля димаря. Невілл із напруженим зблідлим обличчям уважно стежив за Кортманом, коли той підняв праву ногу.

А тоді залунав кулемет, кроплячи Кортманове тіло свинцем. Якусь мить Кортман стояв прямо в гарячому спалаху, здійнявши тремкі руки високо над головою, вираз знавіснілої озвірілості спотворив його бліде обличчя.

«Бене», — клекітливим голосом пробурмотів Невілл.

Тіло Бена Кортмана зігнулось і, заточившись, упало. Воно повільно ковзало й перекочувалося ґонтовим дахом, зрештою завалившись додолу. У раптовій тиші Невілл розчув, як воно гупнуло об землю по той бік вулиці. Тужливими очима він дивився, як люди поспіхом кинулися до скорченого тіла зі списами напоготові.

Потім Невілл заплющив очі, нігті глибоко вп’ялись у долоні.

Тупіт чобіт. Невілл відскочив у темряву. Він стояв посеред кімнати, чекаючи, поки вони гукнуть його, покличуть на вихід. Він тримався напружено. Я не опиратимуся, впевнено проказав до себе. Хоч він і поривався до боротьби, хоч і зненавидів темних людей з їхніми рушницями та закривавленими списами.

Але боротися він не збирався. Він дуже ретельно обміркував своє рішення. Вони робили те, що мусили, хай і з надмірною жорстокістю та явним задоволенням. Він убивав їхніх побратимів, тому вони мали схопити його та захистити себе. Він не боротиметься. Він постане перед судом їхнього нового суспільства. Коли вони покличуть його, він вийде і здасться — таким було його рішення.

Та вони не покликали його. Хапнувши ротом повітря, Невілл відскочив назад, коли лезо сокири глибоко ввійшло у вхідні двері. Він стояв, тремтячи, у затемненій вітальні. Що вони роблять? Чому не покликали його здатися? Він не був вампіром, він був такою ж людиною, як і вони. Що ж вони роблять?

Він обернувся і спрямував погляд на кухню. Вони так само намагалися прорубати забиті дошками задні двері. Він збентежено ступив у коридор. Його налякані очі пробігли від задніх до вхідних дверей. Серце шалено калатало. Він не розумів, не розумів!

Приголомшений раптовим звуком пістолетного пострілу, що розітнув тишу в огородженому будинку, він відскочив у коридор. Люди намагалися відстрелити замок на вхідних дверях. Від іще одного гучного пострілу йому заболіло у вухах.

Зненацька до нього дійшло. Вони не збиралися віддати його під свій суд, своє правосуддя. Вони збиралися знищити його.

Злякано забурмотівши, він побіг до спальні. Його руки незграбно нишпорили в шухляді комода.

Він випростався на тремких ногах, тримаючи в руках зброю. Але що, як вони таки збирались узяти його в полон? Він робить висновки лише з того, що вони не покликали його на вихід. У будинку не горіло жодне світло; можливо, вони вирішили, що він уже забрався геть.

Здригаючись у темряві спальні, він зовсім не знав, що робити, перелякане бурмотіння заповнювало його горлянку. Чому ж він не втік, коли міг? Чому не послухав її і не втік? Телепень!

Один із пістолетів висковзнув з млявих пальців, коли вхідні двері з тріском піддалися. Важкі кроки загупотіли вітальнею, Роберт Невілл поточився кімнатою назад, міцно тримаючи посинілими пальцями той пістолет, що залишився. Їм не вбити його без бою!

Він хапнув повітря ротом, коли зіткнувся з верстаком. Напружено став біля нього. У передній кімнаті чоловік мовив щось нерозбірливе, потім промені ліхтарів застрибали в коридорі. Невілл затамував подих. Він відчував, як кімната обертається довкола нього. То оце й кінець. Це єдине, що спадало йому на думку. То оце й кінець.

Важкі черевики загупали в коридорі. Пальці Невілла ще міцніше стисли пістолет, перелякані очі вдивлялися в коридор.