Розділ «Частина III Червень 1978 року»

Тепер він був настільки близько, що відчував її стомлене дихання. Він не хотів її лякати, але зупинитися не міг. Здавалося, що все довкола, крім неї, зникло з поля зору. Він мав її впіймати.

Він здіймав свої довгі міцні ноги, а чоботи глухо стукали по землі.

Ще один клапоть поля подолано. Задихані, вони обоє й далі бігли. Вона знову озирнулася, щоб оцінити, наскільки він близько. Він навіть не уявляв, як моторошно виглядає; у чоботях він мав шість футів три дюйми зросту, кремезний бородатий чоловік із зосередженим обличчям.

Нарешті він простяг руку та вхопив її за праве плече.

Задихаючись, закричавши, дівчина вивернулась і поточилася набік. Утративши рівновагу, вона впала стегном на скелясту поверхню. Невілл стрибнув уперед, щоб допомогти їй. Вона заметушилася на землі, пробуючи встати, але посковзнулась і знову впала, цього разу на спину. Край сукні задрався їй до колін. Стрімким рухом вона підвелася, ледве дихаючи, її темні очі були повні страху.

«Ось», — видихнув він, простягаючи руку.

Скрикнувши, вона відштовхнула її, силкуючись піднятися. Коли він ухопив її за руку, вона другою, вільною рукою зацідила йому в обличчя, полоснувши гострими нігтями чоло та праву скроню. Загарчавши, він відсмикнув руку, а вона розвернулась і знову почала тікати.

Невілл вистрибнув уперед та схопив її за плечі.

«Та чого ти боїшся…»

Закінчити він не встиг. Мов жалячи, вона вп’ялася нігтями йому в рот. Потім усе поглинули звуки шарпанини та вовтузіння, звуки шелесту трави, звуки взуття, що шкребе землю й ковзає по ній.

«Та спинись нарешті!» — закричав він, але вона борсалася.

Вона відскочила вбік, і його чіпкі пальці відірвали шмат її сукні. Він відпустив, і, тріпочучи, тканина опала їй до талії. Він побачив її засмагле плече та білу чашечку бюстгальтера, що виглядала над лівою груддю.

Вона спробувала вчепитись у нього нігтями знову, але він схопив її зап’ястя в залізну хватку. Правою ногою вона болюче копнула його.

«Прокляття!»

Люто прогарчавши, він зацідив їй правою долонею в лице. Вона відсахнулася назад, запаморочено поглянувши на нього. Раптом вона безпомічно зарюмсала. Вона опустилася на коліна перед ним, обхопивши руками голову, мов захищаючись від подальших ударів.

Невілл стояв, тяжко дихаючи, і дивився, як вона втрачає запал. Він кліпнув, а потім глибоко вдихнув.

«Уставай, — проказав він. — Я не збираюся тебе кривдити!»

Вона не підвела голови. Він зніяковіло поглянув на неї. На думку не спадали потрібні слова.

«Я кажу, що не збираюся тебе кривдити», — знову проказав він.

Вона звела на нього погляд. Але його обличчя, здавалося, знову налякало її, тому що вона відсахнулася. Присіла, налякано поглядаючи на нього.