Розділ «Частина III Червень 1978 року»

Умить він обірвав себе. Ні, це не видіння. Бо — якщо тільки його марево не має ще й звукового супроводу — він тепер чув, як вона ступає по траві. Він знав, що все це насправді. Порухи її волосся, її рук. Вона й далі дивилася додолу. Хто вона така? Куди прямує? А звідки?

Він не міг розпізнати почуттів, що закипали в ньому. Усе відбувалося занадто швидко, якийсь інстинкт усередині нього проривався крізь усі бар’єри, зведені часом.

Його ліва рука здійнялася.

«Агов! — гукнув він. Він зіскочив на пішохідну доріжку. — Агов, привіт!»

На мить зависла раптова, цілковита тиша. Її голова смикнулась, і вони подивились одне на одного. «Жива, — подумав він. — Жива!»

Він хотів був гукнути ще раз, але йому відняло мову. Язик здерев’янів, мозок відмовлявся працювати. «Жива, — слово й далі крутилось у нього в голові. — Жива, жива, жива».

Раптовим рвучким рухом дівчина розвернулась і побігла полем геть.

Якусь мить Невілл стояв, смикаючись, не певний, що робити. Коли здавалося, що його серце от-от вистрибне з грудей, він чимдуж кинувся вулицею. Його чоботи затупотіли тротуаром, коли він нісся вперед.

«Почекай!» — почув він власний крик.

Та жінка чекати не стала. Він бачив, як вона дала волю своїм засмаглим ногам, женучи нерівною поверхнею поля. Умить до нього дійшло, що слова тут не зарадять. Він думав про те, наскільки вражений її появою.

Наскільки ж враженою мала бути вона, коли раптовий крик розітнув тишу і вона побачила, як здоровий бородатий чоловік вимахує до неї рукою!

Він перебіг дорогу й попрямував полем. Його серце шалено калатало. «Вона жива! — він не міг перестати думати про це. — Жива! Жива жінка!»

Їй годі було змагатися з ним у швидкості. Майже відразу Невілл почав її наздоганяти. Вона озирнулася через плече сповненими жаху очима.

«Я тебе не скривджу!» — закричав він, та вона продовжувала бігти.

Зненацька вона спіткнулась і заточилася на одне коліно. Знову повернула до нього обличчя, і він побачив на ньому переляканий вираз.

«Я тебе не скривджу!» — знову крикнув він.

Вона стрімко звелася на ноги й відчайдушно побігла далі.

Лише звук її черевиків та його чобіт, об які шмагали важкі стебла трави, лунав у тиші. Він почав рухатися стрибками, уникаючи заростей трави та впевнено просуваючись уперед. Край її сукні чіплявся за траву, уповільнюючи її.

«Спинись!» — укотре закричав він, але радше інстинктивно, ніж очікуючи, що вона дослухається.

Вона й не стала. Бігла чимдуж, тож Невілл, зціпивши зуби, додав ще швидкості. Він мчав за нею прямою лінією, а дівчина вихляла полем, і світло-рудаве волосся маяло позаду неї.