Вони пішли на пляж. День був прохолодним. Світло було неяскравим і рівномірним, підкреслювало силуети чайок, що кружляли під сірими хмарами. Вітер збивав на воді піну, відкидав з лоба Біллове волосся і змушував Пфефферкорна вдихати солоні бризки. Вони пройшли десь із півмилі, коли задзвонили церковні дзвони. Десята година.
— Отже, ви знову разом,— сказав Пфефферкорн.— Ти і Карлотта.
— І так, і ні. Скоріше ні. Я і сам зараз немов у пеклі.
— Що з тобою сталося?
Білл знизав плечима.
— Сказав не те, що потрібно, тому, кому не потрібно. Хтось вирішив, що я більше не надійний. Розплющив очі — бовтаюсь посередині Тихого океану. П’ять із половиною годин. Мені дуже, дуже пощастило натрапити на людей. Жахливі сонячні опіки.
— Чим же ти їх так розсердив?
— Попросив дозволу написати книгу,— зітхнув Білл.— Справжню.
— Карлотта щось про це казала.
— Так, казала.
— Сказала, що ти працював над літературним романом.
— Працював — це трохи перебільшено.— Білл постукав себе по чолу.— Все і досі тут.
— Про що він?
— Ну, знаєш... Довіра. Дружба. Кохання. Мистецтво. Як важко підтримувати значущі і тривалі стосунки. З сюжетом я не дуже просунувся.
— Він прийде.
— Можливо,— погодився Білл. Посміхнувся.— А може, й ні. Це частина пригод.
Пфефферкорн уперше помітив, що Білл позбавився бороди. Не голився він від самого коледжу.
— Ти теж маєш чудовий вигляд,— сказав Пфефферкорн.
— Дякую, Янкеле.
Під ноги накотила хвиля.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чтиво» автора Джессі Келлерман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сім: Deus Ех Machina (Бог із машини) “ на сторінці 7. Приємного читання.