Розділ 4

— До дупи вас усіх! — раптом крикнула Сабріна Ґлевіссіг. — Філіппо! Що це все значить? Що має значити ота бійка в Дол Анґра? Чи ми не вирішили, щоб не починати надто рано? Чому той йоханий Демавенд не затримався? Чому та шльондра Мева…

— Замовчи, Сабріно!

— Та ні, нехай говорить, — Тіссая де Фрьес підвела голову. — Нехай скаже про сконцентровану біля кордонів армію Генсельта з Кедвену. Нехай розповість про війська Фольтеста з Темерії, які вже, напевне, спускають на воду човни, які раніше вони ховали в хащах над Яругою. Нехай розповість про експедиційний корпус під командуванням Візіміра з Реданії, що стоїть над Понтаром. Чи ти вважала, Філіппо, що ми сліпі й глухі?

— Це все одна величезна холерна провокація! Король Візімір…

— Короля Візіміра, — перебила безпристрасним голосом сіроволоса медіум, — було вчора вночі вбито. Зарізано кинджалом змовника. У Реданії вже немає короля.

— Реданія уже давно не має короля, — Тіссая де Фрьес встала. — У Реданії панувала ясновельможна пані Філіппа Ейльгарт, гідна спадкоємиця Раффарда Білого. Вона для абсолютної влади готова пожертвувати десятками тисяч життів.

— Не слухайте її! — крикнула Філіппа. — Не слухайте цю медіума! Це інструмент, нерозумний інструмент… Кому ти служиш, Йеннефер? Хто наказав тобі привести сюди цю потвору?

— Я, — сказала Тіссая де Фрьес.

— Що було далі? Що сталося із дівчиною? Із Йеннефер?

— Не знаю, — Кейра прикрила очі. — Тіссая раптом знесла усю блокаду. Одним закляттям. Я у житті не бачила чогось подібного… Вона нас приголомшила й заблокувала, потім звільнила Вільгефорца й інших… А Франческа відкрила прохід до підземелля, і в Ґарштангу раптом зароїлися скойа’таелі. Ними командував субчик в обладунку й шоломі із крилами, у нільфгардському шоломі.. Допомагав йому типчик зі шрамами на пиці. Той умів кидати закляття. І закриватися магією…

— Ріенс.

— Може, не знаю. Було гаряче… Впала стеля. Закляття, стріли… Різанина…Серед них убито Феркарта, серед нас убито Дрітгельма, убито Радкліффа, убито Маркварда, Рейена й Бьянку д’Есте… Контужено Трісс Мерігольд, поранено Сабріну… Коли Тіссая побачила трупи, зрозуміла свою помилку, намагалася нас захистити, намагалася докричатися до Вільгефорца й Терранови… Вільгефорц її висміяв. Тоді вона втратила голову й утекла. Ох, Тіссая… Стільки трупів…

— Що із дівчиною і Йеннефер?

— Не знаю, — чародійка закашлялася, сплюнула кров’ю. Дихала дуже неглибоко й з явним трудом. — Після якогось із вибухів я на мить знепритомніла. Той зі шрамом і його ельфи мене обезвладнили. Терранова спершу мене копав, а тоді викинув у вікно.

— Це не тільки нога, Кейра. У тебе поламані ребра.

— Не залишай мене.

— Мушу. Я по тебе повернуся.

— Та невже?

Спочатку був лише миготливий хаос, пульсування тіней, кипіння мороку й світла, хор незрозумілих голосів, що долинали з безодні. Голоси раптом набрали силу, навколо вибухнули вереск і ревіння. Світло серед мороку зробилося вогнем, що жер гобелени та килими, снопами іскор, що, здавалося, сипалися зі стін, з балюстрад і з колон, що підтримували склепіння.

Цірі подавилася димом і зрозуміла, що це вже не сон.