Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

АЛЕН: А ви, отже, ні? (До Аннет:) Люба, дозволь мені. Поясніть мені, Мішелю, що значить «бути стурбованим»? Що це за вислів такий? Ви маєте більш переконливий вигляд, коли поводитеся по-хамськи. Насправді, тут усім начхати — крім Веронік, яка, треба віддати належне, тримається досить чесно.

ВЕРОНІК: Не треба мені віддавати належне, не треба, чуєте?!

АННЕТ: Одначе я стурбована. Я дуже стурбована.

АЛЕН: Наша стурбованість, Аннет, істерична, ми не схожі на справжніх героїв у реальному житті. (До Веронік:) Одного разу я бачив по телевізору вашу приятельку Джейн Фонду — одразу закортіло повісити на стіну плакат «Ку-Клус-Клану»…

ВЕРОНІК: А чого це вона раптом моя приятелька? До чого тут узагалі Джейн Фонда?!

АЛЕН: Бо ви належите до одного типу. До категорії активних жінок, які не бояться приймати рішення — а це мало кому подобається в жінках. Від вас ми, чоловіки, чекаємо чуттєвості, пристрасті, гормонів. А жінки, які демонструють ясний розум, жінки, які стоять на сторожі світу, викликають у нас відразу — навіть бідолашному Мішелеві, вашому чоловікові, гидко…

МІШЕЛЬ: Даруйте, але не треба говорити від мого імені!

ВЕРОНІК: Мені глибоко байдуже, що ви любите у жінках! Де ви відкопали цю тираду, цікаво? Ви належите до того типу чоловіків, на чию думку всім начхати!

АЛЕН: Бачте, як горлає. Мов матрос на рибацькому човні у позаминулому столітті!

ВЕРОНІК: А вона хіба не горлає?! Хіба не горлає, коли править, буцімто її маленький вилупок мав право загилити нашому синові?

АННЕТ: І правильно зробив, що загилив! Бо ваш синок — гомік!

ВЕРОНІК: О, тепер, певно, вам стало краще, чи не так?

АННЕТ: Ходімо, Алене! Що ми робимо в цій халупі?

Удає, ніби йде, потім швидко розвертається, підходить до тюльпанів і з розмаху ляскає по вазі. Квіти злітають у повітря, розсипаються по кімнаті.

АННЕТ: Ось що я зроблю з вашими жалюгідними квітами! Дешеві тюльпани! Ха-ха-ха! (Починає ридати.) Це найгірший день у моєму житті…

Мовчанка. Усі шоковані.

Мішель підбирає щось із підлоги.

МІШЕЛЬ (до Аннет): Це ваше?

АННЕТ (бере футляр, відкриває і дістає звідти окуляри): Дякую…

МІШЕЛЬ: Не пошкодилися?