Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

АЛЕН: Так, зрозуміло… І вам болить?.. Авжеж! Проте операція вам допоможе… О, інша нога також! Ні, що ви, я не ортопед… (Убік:) Вона мене називає доктором…

АННЕТ: Гей, пане докторе, це ж просто смішно! Негайно припини!

АЛЕН: А з рівновагою у вас є проблеми?.. Та ні! Зовсім ні, повірте. Не слухайте всього, що вам кажуть. І все ж було би добре, якби на деякий час ви припинили його приймати. Щоб… щоб операція пройшла успішно… О, звісно, я не сумніваюся, що ви в добрій формі!

Мішель забирає у нього слухавку.

МІШЕЛЬ: Ну, мамо, чула? Негайно припини приймати ці ліки! Чому ти вічно сперечаєшся?! Просто роби те, що тобі кажуть. Я тобі передзвоню… Цілую, ми всі тебе цілуємо. (Кладе слухавку.) Вона просто нестерпна. Нащо так ускладнювати життя?

АННЕТ: То як, мені приходити до вас сьогодні ввечері з Фердінандом? Треба це вирішити. Бо таке враження, що всім байдуже. Але ж — нагадую! — ми зібралися саме задля цього!

ВЕРОНІК: Тепер зле мені… Де тазик?

МІШЕЛЬ (забираючи в Аннет пляшку з ромом): Досить уже.

АННЕТ: А я вважаю, що винні обидва. Ось так. Обидва винні.

ВЕРОНІК: Ви це серйозно?

АННЕТ: Тобто?

ВЕРОНІК: Ви взагалі думаєте, що кажете?!

АННЕТ: Звісна річ, я так думаю.

ВЕРОНІК: Наш син Брюно, якого я всю ніч поїла знеболювальним — він винний?!

АННЕТ: Не такий вже він і невинний.

ВЕРОНІК: Геть! Забирайтесь геть! Надивилася вже на вас! (Хапає сумочку Аннет і кидає її під двері.) Геть звідсіля!

АННЕТ: О, моя сумочка… (Схлипує, мов дівчинка.) Алене!..

МІШЕЛЬ: Що вже сталося? Вони що, сказилися?

АННЕТ (збирає те, що розсипалося): Алене, допоможи!..

ВЕРОНІК: Ти диви, «Алене-допоможи»!