Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

АННЕТ: Хіба нас обходить їхнє подружнє життя? Ми прийшли, щоби вирішити проблему з дітьми, а не слухати скарги на їхнє життя!

АЛЕН: Так, але…

АННЕТ: Що «але»? Що ти цим хочеш сказати?

АЛЕН: Є зв’язок.

МІШЕЛЬ: Атож, є зв’язок! Звісно що є!

ВЕРОНІК: Вибиті зуби Брюно пов’язані з нашим подружнім життям?

МІШЕЛЬ: Еге ж, пов’язані.

АННЕТ: Ми вас не розуміємо.

МІШЕЛЬ: Переставте слова в реченні — і ви побачите ситуацію, в якій ми опинились. Діти поглинають наше життя, подрібнюють його. Діти підштовхують нас до нещастя — так влаштоване життя. Коли бачиш, як інші, весело сміючись, стрімголов кидаються у шлюб, то кажеш собі: бідолашні, вони ще не знають, їм поки що добре. Адже спершу вас ніхто ні про що не попереджає. Є в мене приятель з армії, у нього щойно народилася дитина від нової подружки. Я йому кажу: діти в нашому віці — це просто шаленство! До раку або інсульту залишається якихось десять-п’ятнадцять років — і ти хочеш спаплюжити їх пелюшками?!

АННЕТ: Я не вірю, що ви справді так думаєте.

ВЕРОНІК: Думає.

МІШЕЛЬ: Звісна річ, я так думаю. І ще й не таке думаю.

ВЕРОНІК: Еге ж…

АННЕТ: Ви принижуєтеся, Мішелю.

МІШЕЛЬ: Та ви що? Невже? Ха-ха-ха!

АННЕТ: Веронік, годі плакати, ви ж бачите — від цього ще гірше.

МІШЕЛЬ (до Алена, який наповнює спорожнілу склянку): Прошу, прошу, правда ж, чудовий напій?

АЛЕН: Надзвичайний!

МІШЕЛЬ: Сигару хочете?

ВЕРОНІК: Тут не можна палити сигари!