Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

ВЕРОНІК: Так! Розповідаєш про свої подвиги, коли був ватажком, погоджуєшся з тим, що вони можуть робити зі своїм сином що завгодно, хоча їхній малий є небезпечним для суспільства, а отже, це стосується всіх! Просто божевільна якась, так обблювати мої книжки! (Вона прискає парфумами на Кокошку.)

МІШЕЛЬ (показує): І долганів…

ВЕРОНІК: Коли відчуваєш, що лізе нагору, треба одразу бігти до туалету!

МІШЕЛЬ: І Фудзіту[7]…

ВЕРОНІК (обприскує все): Гидота яка!

МІШЕЛЬ: Коли зайшла мова про сантехніку для туалетів, я ледве стримався.

ВЕРОНІК: О, ти гідно тримався!

МІШЕЛЬ: Добре ж я йому відказав, еге ж?

ВЕРОНІК: Дуже дотепно. Особливо про комірного.

МІШЕЛЬ: Бридкий тип! Як він її називає?

ВЕРОНІК: Цуциком.

МІШЕЛЬ: А й справді, цуциком!

ВЕРОНІК: Подумай лише: цуцик! (Вони сміються.)

АЛЕН (повертається з феном): Еге ж, я називаю її цуциком.

ВЕРОНІК: О… Даруйте, це ми так, по-доброму кепкуємо… Це ж найлегше — покепкувати з прізвиськ, які даємо близьким! Гей, Мішелю, а ми як одне одного кличемо? Ще кумедніше, правда ж?

АЛЕН: Фен вам потрібний?

ВЕРОНІК: Дякую.

МІШЕЛЬ: Дякую. (Вихоплює фен із рук Алена.) Ми одне одного називаємо дарджилінґ, як чай. Здається, це значно кумедніше за цуценятко!

Мішель вмикає фен і починає сушити книжки.

Веронік пригладжує вологі сторінки.