Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

«Але вічний рух — це гуманістичний ідеал! — заперечив я цьому грубіяну… — Ще Мікеланджело! Арістотель… і Леонардо да Вінчі!..»

«Як ви можете судити про це? — різко відповів він мені… — Ви вважаєте себе вічним… А треба бути справді вічним, чуєте мене, щоб оцінити результати вашого конкурсу… Так!!! О! Цього разу я зловив вас… Еге ж?.. Вічність!.. Отже, ви вічні?.. Зовсім просто!.. Ясно!.. Навіть здоровий глузд проти вас!.. Коли ви влаштовували цей конкурс, то задумали ніколи не доводити його до кінця!.. О! це саме так!.. Проти цього годі заперечити!.. так грабувати всіх цих нещасних! Ану ж бо, підпишіться тут, унизу!»

Він простяг мені свою ручку!.. От сволота! Це було справжнє нахабство! Я навіть зойкнути не встиг!.. А він уже підсунув мені свій папірець!.. Ні, ви бачили таке?.. О? Мене неначе в лайні викачали!.. Я, звичайно, навідріз відмовився… Звісно, це була пастка!.. Підла засідка! Я не посоромився сказати йому про це… Він не наполягав на своєму!.. І я вийшов з високо піднятою головою!..

— Відкладемо до завтра, де Перейре!.. — сказав він мені в коридорі. — Ви нічого не втрачаєте від очікування…

«Ви вважаєте себе вічним?» Ні, яка самовпевненість! Яке фантастичне нахабство!.. Дикуни завжди вважають себе дуже хитрими, тому що у них є м'язи, трохи вовни і величезна паща… І це справді так! Я знаю, що кажу! Це просто нечувані слова!.. Щось неймовірне! Хай йому біс! Ну й видав! Але мене не так просто збити з пантелику, сину мій! Тут має бути щось серйозніше! Ніж такі безглузді пастки! Дурнуваті пришелепки!.. Їхнє огидне нахабство лише зміцнює мою рішучість! Я стоятиму на своєму! І нехай буде, що буде! Хай мені не дають пити! Так! Позбавлять даху над головою! Теплого ліжка! Нехай мене запроторять до в'язниці! Як завгодно катують! Мені абсолютно байдуже! У мене чисте сумління… І цього мені цілком достатньо! Це головне!.. Фердінане! Це мій дороговказ!..

Я все це вже знав!.. Подібними фразами батько протуркотів мені всі вуха… Звичайно, не можна сказати, що в той час совість мала якийсь особливий вплив!.. Тож на цьому справа ще не закінчилась… У прокуратурі всерйоз подумували запроторити його за ґрати… Водночас фішка з вічністю вважалася досить спритним вивертом… Це можна було інтерпретувати як завгодно… тож ми скористалися відстрочкою!.. випрали тканину… той старий мотлох з підвалу… І навіть обривки кулі… Господиня спеціально приїхала з Монтрету… Вона хотіла все взяти в свої руки й керувати на власний розсуд, особливо продажем цієї мізерії… Того, що залишалося у нас від кулі… Ми перетягли все на своєму горбу і за допомогою ручного візка… Багато чого ми продали в Тампль… і навіть в Карро… знайшлося чимало любителів, які вельми цінували механічні уламки… в суботу на «блошиному ринку» ми продавали оптом цілі стоси книжок… а особливо залишки «Завзятого»… Інструменти… барометр і канати… Цей мотлох за кілька заходів перетворився майже на чотири сотні монет… То було приємно!.. таким чином ми мали можливість заплатити частину боргу й трохи задобрити друкаря… Та ще й внести в «Кредит Бенуатон» половину платні за їхню халупу!

Але право на існування наших бідних голубів тепер було поставлено під сумнів… Їх і так не надто перегодовували ось уже кілька місяців… іноді давали їсти тільки раз на два дні… але і це було дуже недешево!.. Зерно завжди надто дороге, навіть коли його закуповувати оптом… А якщо їх продати… Вони б напевно прилетіли назад, я ж це знав… Вони б ніколи не звикли б до нових господарів… це були славні маленькі створіння, віддані й вірні… абсолютно домашні… Вони чекали мене на горищі… Варто було їм почути, як я підіймаюся сходами… вони починали туркотіти сильніше!.. Куртіаль подейкував про те, щоб зварити їх у чавунній каструлі… Він не хотів віддавати їх першому-ліпшому… Але навіть убити їх я волів сам! Я думав про спосіб… якби я був на їхньому місці… Ніж мені не підійшов би… ні!.. І я не хотів би, щоб мене задушили, випатрали… і розтяли на чотири частини!.. Мені нелегко було зважитися!.. Я знав їх надто добре… Але відступати було нікуди… Слід було діяти… Ми не мали зерна вже два тижні… Отже, до четвертої години я піднявся… Голуби подумали, що я приніс пожерти… Вони цілком мені довіряли… і дуже мелодійно туркотіли… Я сказав їм: «Давайте! Збирайтеся, туркотуни! Ярмарок триває! Ми поїдемо в машині!..» Вони чудово розуміли, що я кажу… Я широко прочинив дверцята їхнього пречудового кошика з індійської тростини… Вони кинулися відразу всі… Я ретельно закрив засувку… Через ручки пропустив мотузки… І зав'язав їх вздовж і в поперек… Таким чином все було готово… Спочатку я залишив їх у коридорі. І ненадовго спустився вниз. Я нічого не сказав Куртіалю… Чекав, поки він піде перехилити шкалик… Мені довелося чекати до обіду… Віолетта застала мене на звичайному місці… Я сказав їй: «Зайди-но пізніше, кралечко… Я маю йти…» Але вона не пішла і почала комизитися…

— Я хочу тобі щось сказати, Фердінане! — торочила вона…

— Йди собі! — повторив я…

Нарешті я піднявся до моїх пташок… Я спустив їх з горища. Поставив кошик на голову… і пішов, балансуючи. Я попрямував на вулицю Монпасьє… Перетнув площу Карусель… Дійшов до набережної Вольтера й роззирнувся… Навколо нікого не було… На березі внизу, на сходинках… я знайшов величезну каменюку… Я прив'язав її до мого згортка… А потім ще раз роззирнувся… Я обіруч розгойдав згорток і кинув його у воду… Так далеко, як тільки міг… Шуму було небагато… Я зробив це цілком механічно…

Наступного ранку я сам розповів про все Куртіалю… Я не викручувався… Не ходив околяса… Він не мав що відповісти… Але і його люба пані теж, а вона якраз була в конторі… По моєму обличчю вони чудово бачили, що зараз мене краще не чіпати.

* * *

Якби нам дали спокій, ми б, напевне, й самі виплуталися з цієї афери!.. Ми навіть обійшлись би без сторонньої допомоги!.. Варто сказати, що «Майстротрон» добре тримався на плаву… Нас читали чимало людей… Багато хто й досі згадує, яким цікавим був цей часопис! Сповнений ентузіазму!.. Від першого до останнього рядка! Завжди в курсі всіх новинок і клопотів винахідників!

Тобто в цьому плані не було жодних проблем… Ніхто ніколи його так і не замінив… Але пристрасть Куртіаля до кінних перегонів остаточно вибивала у нас ґрунт з-під ніг… Я не сумнівався, що він знову почне грати… Марно він заперечував це… Я бачив, як від наших передплатників надійшло три п'ятифранкові мандати! І гоп! Якби я не вжив застережних заходів й одразу ж не сховав їх, вони миттєво зникли б! Промайнули б, як блискавка! Він був справжнім штукарем!.. Ще б пак, якщо весь час витрачати, жоден банк не встоїть! Навіть банк Перу!.. Де ж він все-таки витрачав наші грошики?.. Він уже не ходив до «Заколоту»… Напевне, змінив букмекера? Я сказав собі: «Все одно дізнаюся де!..» І тут раптом знову виявилася та скарга в поліцію!.. Все почалося спочатку… Його знову викликали в префектуру!.. Цей поліцай із «Бонз-Анфан» не хотів полишати свою кістку! Він перейшов у наступ! Учепився в нас мертвою хваткою! І вочевидь збирався нас знищити!.. Він знайшов нових жертв… відомого конкурсу. Не полінувався для цього понишпорити у кварталі Ґобелен… Він усіляко налаштовував наших клієнтів проти нас! Розбурхував їх! Змушував писати нові скарги!.. Далі так жити було неможливо!.. Треба було вдаватися до термінових заходів!.. Спробувати якось позбутися його!.. Ми все обдумали… й дійшли висновку: для вирішення конфлікту… необхідно… це найголовніше!.. розділити всіх зануд на дві групи!.. З одного боку… ті, що брали участь суто формально!.. меланхоліки, невдахи!.. З цими йолопами все було дуже просто — їм можна не повертати нічого!.. А з іншого боку, ті, що галасували й не припиняли бздіти… Вони були небезпечні… їх слід було задобрити й заспокоїти якомога швидше!.. Заговорити зуби!.. Звичайно, все не повертати!.. Це було просто неможливо!.. Та й навіщо?.. Але все ж впихнути їм «премію»… наприклад, один або два п'ятифранкові папірці… Таким чином, вони втратять не все!.. І можливо, оцінять прихильність до них долі?.. Коли зайшла мова про те, хто буде вести ці милі бесіди, Куртіаль одразу зблід… І якось весь знітився… Він не міг іти сам… Це було просто неймовірно!.. Його вивертало на одну думку, що йому доведеться принижуватися… А як же його авторитет?.. Це вадить його гідності в очах винахідників… Скорше за все, саме я мав піти до них з доброю звісткою!.. У мене жодного авторитету не було, і самолюбство моє не могло постраждати… Але мене це теж мало тішило! Я заздалегідь відчував огиду! Я б, звичайно, відмовився, але це був би остаточний крах!.. Якби всі опустили руки, часопис припинив би своє існування!.. Все покотилося б під три чорти!.. А потім шукай місце в нічліжці!..

Справді потрібно було опинитися у безвиході, щоб узятися за таку гидку роботу…

Зрештою я зосередився і був готовий до всього. Я кілька разів повторив подумки все… все, що я мав казати… всю цю гидоту… Про причини невдачі… починаючи з попередніх випробувань!.. Всьому виною були дуже серйозні організаційні розбіжності серед науковців, суперечностей виявилося надто багато… Але все знову буде організовано наступного року… Нарешті, все це не так просто! У цьому місці я смакував бійку! Тримайся, малий!.. Спочатку я мав повернути їм усі їхні плани, моделі, креслення та іншу нісенітницю!.. а також вибачитися…

Я починав здалеку… цікавився, чи не отримали ще вони нашого листа?.. З повідомленням про мій візит?.. Ні?.. Вони навіть трохи підстрибували від нетерпіння… Передчуваючи свою перемогу!.. Якщо вони в момент моєї появи жерли, мене запрошували до столу! Якщо вони були разом з родиною, моя місія перед такою кількістю людей ставала справою вельми делікатною!.. Я намагався бути якомога тактовнішим! Вони всі у своїй уяві будували повітряні замки!.. Це було неприємно… Але доводилося їх переконувати… Заради цього, власне, я і приходив… Я намагався пояснити, в чому річ!.. Коли, нарешті, до них починало доходити, апетит у них пропадав… Вони підводили голову й сиділи, як загіпнотизовані, із застиглим поглядом… Я стежив за ножами… Супову тарілку я тримав у руках як метальну зброю!.. Притискався спиною до стіни!.. Готуючись до можливого нападу!.. І продовжував викладати свої арґументи… При першому хоч трохи підозрілому рухові я сам здіймав бучу!.. Цілився телепневі прямо в довбешку… Проте в більшості випадків моя рішуча поведінка мене рятувала… Й змушувала любителів гострих відчуттів замислитись… Загалом, це закінчувалося не так уже й погано… слинявими вітаннями… і хором п'яних відрижок і зітхань… особливо коли я діставав оті два п'ятифранкові папірці!..

Проте одного разу, незважаючи на всю обережність та набутий мною досвід, мені довелося дуже скрутно… Це було, як пригадую, на вулиці Шарон, у будинку 72, який існує й досі… Цей тип був слюсарем, він майстрував у своїй кімнаті… Не на третьому, а на четвертому поверсі… Знайомство з ним мені дорого коштувало… головним його заняттям було виготовлення відмичок для злодіїв… Він запропонував на конкурс вічних двигунів млинок у вигляді динамо-машини зі змінною індукцією… Таким чином, вона накопичувала енергію грози… Це не повинно було припинятися… від однієї грози до наступної…

Отже, я увійшов, поспитав про господаря внизу й хотів довідатися, де його знайти… «Він на четвертому!..» Я піднявся й постукав… Уже була зима. Мені все це добряче остогидло… І я одразу йому все й виклав! Цей тип навіть не відповів… Я не відразу його розгледів… Це був справжній атлет!.. Не встиг я закінчити свою промову… Як він, не зронивши ні слова!.. Бух! Врізав мені!.. Сволота!.. Я врізався у шафу!.. відлетів убік… і впав навзнак… він був страшнішим за розлюченого бика!.. Я полетів сторчака… перерахувавши сходинки з четвертого поверху… Мене підібрали на тротуарі… На мені не було живого місця… Я був увесь закривавлений… Мене відвезли на візнику! Скориставшись тим, що я був без свідомости, мені обчистили кишені… Зникли навіть два п'ятифранкові папірці!..

Після цієї сутички я став набагато обережнішим… Намагався входити в кімнату не одразу… А вступати у перемовини на нейтральній території… Для запитів з провінції у нас була інша системи… Ми стверджували, що грошики вислано в листі… що вони не запізняться… просто помилилися адресою… департаментом… ім'ям… ще чим-небудь!.. у метушні конкурсу… Зрештою їм набридало листуватися з нами… Можна було збанкрутувати на поштових марках…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 91. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи