«Фердінане! Фердінане! Уявіть собі, ось уже тиждень, ви чуєте! Уже цілих вісім днів я його чекаю! І за вісім днів він жодного разу не заявився!.. він вирішив доконати мене! я вся висохла!.. Йому наплювати!.. Він надіслав мені поштівку: «Куля вийшла з ладу. Всі живі!» Ось! І це все!.. Я запитую його, що він збирається робити? «Відчепись!» — відповів він мені!.. Це просто крах!.. А він навіть палець об палець не вдарив! Пан зник! Де він? Що робить?.. Банк Бенуатон напосідає на мене з термінами платежів!.. Я нічого не знаю!.. Вони телефонують по десять разів на день… Пекар постійно ходить за мною!.. Газ відключили!.. Завтра відключать воду!.. А пан загуляв!.. Я вже не маю сил!.. А цей клятий невдаха!.. Цей мерзенний збоченець!.. Цей недоумок!.. Це огидне поріддя! Ця мавпа!.. Ні, я воліла б, чуєш, Фердінане! жити зі справжньою мавпою!.. Її хоч можна зрозуміти!.. І вона б мене розуміла! Я б принаймні знала, що мене чекає! А з цим божевільним ось уже цілих тридцять п'ять років, варто мені лише відвернутися, як відбувається казна-що! П'яниця! Брехун! Бабій! Злодій! Ось хто він!.. Ви не уявляєте, як я ненавиджу цього негідника!.. Де він? Це питання я задаю собі по п'ятдесят разів за день… У той час, як я пнуся зі шкіри! Відмовляю собі у всьому заради нього!.. Весь час намагаюся віддати борги… економлю на всьому… А пан розважається! Смітить грішми! Направо й наліво… І ще й обдаровує всіх своїх брудних шльондр! моїми грошима! Тими, що я зекономила, відмовляючи собі у всьому! На що це все йде? На задоволення найниціших бажань! Я це чудово знаю! Хоч він і переховується!.. У Венсенні!.. У Парі-мютюель! В Енґ'єн, на вулиці Блондель!.. на бульварі Барбес, і ще бозна-де… Йому все байдуже, варто лише розгулятися! Підійде будь-яке кубло!.. Йому все підходить! Головне — побільше бруду! Він шикує! Поки я пнуся зі шкіри!.. Щоб заощадити кожне су! Навіть на покоївці!.. Я роблю все сама! І це незважаючи на моє здоров'я!.. Надриваюся! мию підлоги! все! Незважаючи на температуру й ревматизм!.. Я ледь тримаюся на ногах! Я вбиваю себе! І що ж? Це ще не все? А коли нас виженуть… Де ми будемо спати? Можеш ти сказати? Волоцюго! Говори, брудна тварюко! Покидьок! Бандит! — вона кричала йому знизу!.. — В одному дуже затишному містечку! Ти пам'ятаєш ці адреси? Ти маєш пригадати їх!.. Він ходив туди до одруження!.. Під мости!.. Фердінане! Там мені й треба було його залишити… Це було б найліпше! Ти спаскудив моє життя! Своїми паразитами! Своєю коростою! Він цілком заслуговував цього! Він знайшов би там своє щастя! О! Я відправлю тебе в Сен-Луї! Пан бажає вдовольняти свої пристрасті! Він ненормальний, Фердінане! Наймерзенніший покидьок, якого годі собі уявити! Його нічим не напоумити! Ні гідністю!.. Ні розумом! Ні добрим ставленням!.. Нічим!.. Це людина, яка все життя тільки збиткується наді мною, він обдурив мене, сплюндрував усе моє існування!.. Ох! він чистенький! Добренький! Ох! Ну, я вже знаю! Була нагода в цьому переконатися! Я була справжньою дурепою, Фердінане! Просто смішно! Якийсь дурний, безглуздий фарс!.. Послухайте, йому вже п’ятдесят п'ять років! Скоро буде п'ятдесят шість! У квітні! І чим же він займається, цей старий блазень? Він нас розоряє! Він вирішив довести нас до жебрацької торби! Йому байдуже! Пан відпустив усі гальма! Загруз у розпусті! Цілком занепав! Пустився берега! А я його виловлюю! Я докладаю зусиль! знесилююся!.. А панові на це абсолютно начхати! Пан не бажає ні в чому собі відмовляти!.. Я рятую його! Сплачую його борги! Тільки я, чи не так, Арлекіне? А він закинув навіть свою кулю! У нього не залишилося хоробрости ні на гріш!.. Знаєте, що він робить на Північному вокзалі? Замість того, щоб повертатися додому?.. Може, ви й про це знаєте? Де розтрачує він свої сили? В туалеті, Фердінане! Так! Усі це бачили! І впізнали тебе, мій любчику!.. Бачили, як він займався онанізмом… Його вже ловили і в залі! І в коридорах! Там він демонстрував! Свої органи!.. Свої брудні причандали!.. Маленьким дівчаткам! Просто чудово, нічого не скажеш! Маленьким дітям! О! так, були скарги! Хіба ні? Так, скотиняко! Тебе вже давно помітили! Просто на вокзалі, Фердінане! Серед людей, які всі нас знають! До мене прийшли й розповіли про це!.. І хто мені це сказав? Ти, звісно, не станеш заперечувати? Ти не зможеш сказати, що це був хтось інший!.. Цьому кнурові вистачить нахабства! Так, це був сам комісар, мій друже! Він спеціально приходив учора ввечері… Щоб розповісти, до чого ти докотився!.. У нього були докази й навіть фото!.. Бачиш, ти стаєш відомим! О! Це почалося не вчора! Він прихопив усі твої папери! Хіба ні? Ти вже знаєш це!.. Тому ти й не приходив?.. Ти знав, що тебе чекає?.. А він тебе попереджав!.. Тепер ще діти! Маленькі!.. Це просто страшно!.. Гра! Пияцтво! Брехні!.. Гульвіса! Виродок! Жінки! Всі пороки! Неповнолітні? Брудний покидьок!.. Я про все це, звичайно, знала! Вже досить настраждалася від цього! Я дорого заплатила за своє знання! Але тепер ще й дівчатка!.. Це просто неймовірно!» Вона здалеку свердлила його поглядом… Він стояв на сходинках… гвинтових сходів… І робив мені змовницькі знаки, щоб я не дратував її… й стояв зовсім спокійно… Мовляв, це минеться… лише слід не рухатися!.. Й справді, вона поступово заспокоювалася…
Знову гепнулася в крісло… Й злегка обмахувалася розгорнутою газетою… переводила дух… сякалася… Нарешті й ми з Куртіалем змогли вставити кілька слів!.. І потім навіть виголосили невеличку промову, намагаючись пояснити їй, як і чому стався цей крах… Про дівчаток більше не згадували… говорили лише про кулю… Це трохи змінювало справу… Ми розповіли… що в оболонці справді не залишилося жодної живої нитки… Він намагався говорити їй компліменти…
«О, моя Ірен! Фердінане! Ви, звичайно, самі бачите, яка вона чудова!.. Вона чудова дружина!.. Піднесена натура! Я зобов'язаний їй усім, Фердінане! всім! Це абсолютно очевидно! Я готовий кричати про це на кожному кроці!.. Я ніколи ні на секунду не міг засумніватися в її коханні до мене! В її відданості! Готовності до самопожертви! Ні!.. Вона просто одержима! звичайно, надзвичайно збудлива! Це від сильного кохання! Вона дуже імпульсивна! Але зовсім не злостива! зовсім ні! зовсім ні! вона втілення доброти!.. Хоч до рани прикладай. Просто дуже запальна! Правда, моя люба Ірен?..» Він підсунувся й спробував її обійняти!..
«Облиш мене! Облиш мене, мерзотнику!..»
Він не тримав на неї зла… Лише хотів, аби вона все зрозуміла. Але вона впиралася у своїй злості!.. Він говорив їй, що випробував неможливе!.. вже додано десять тисяч шматків… усе перешито… підкладено підбійки всіх кольорів і розмірів, але «Завзятий» уже годі відремонтувати… він увесь стовбурчиться, як гармошка… міль пожерла всі пройми… пацюки прогризли клапани… і він більше не тримається в повітрі! ні прямо, ні криво! Його неможливо використовувати навіть як віхоть! навіть як ганчірку! навіть як підтирачку для дупи!.. Він більше ні на що не годився!.. Та вона по-справжньому не вірила нам!.. Даремно ми перераховували всі деталі… просили її не засмучуватися! Пнулися із шкіри! Божилися! Запевняли! перебільшували! Там, де це було можливо!.. Вона була непохитна!.. Не вірила нам!.. Ми показали їй листи, які засвідчували всі наші невдачі… вони приходили звідусіль!.. Нас більше ніде не хотіли бачити… навіть безкоштовно і з доброчинною метою. Нам скрізь відмовляли… ще й часом не дуже ввічливо… Літальні апарати, які були важчі за повітря, завойовували все! міста!.. порти… ярмарки!.. І так було насправді!.. Повітряні кулі вийшли з ужитку… навіть у найдальшому закутку, в Бретані!.. А з департаменту Фіністер нам так прямо й написали у відповідь на нашу пропозицію приїхати:
«Пане, з вашим мотлохом вам місце в музеї, а у нас в Кралок-сюр-Іль його немає! Я дивуюся, чому вам ще дозволяють виходити! Цвинтарний доглядач нехтує своїми обов'язками! Наша молодь тут не збиткується над небіжчиками! Вона хоче розважатися! Спробуйте затямити це раз і назавжди!.. Якщо маєте вуха!..
Жоель Балаве, насмішник місцевий та бретонський».
Вона перебрала всі теки, але це не надто на неї вплинуло… Нарешті вона ледь полагіднішала… Й побажала вийти… Ми повели її в сад… Посадовили між нами на лавці… Цього разу вона говорила цілком розумно… Але й далі наполягала, що «Завзятий», попри все, можна ще підрихтувати… і він прислужиться… під час двох чи трьох свят у провінції… Цього б вистачило, щоб задобрити архітектора… Вони отримали б нову відстрочку… й будинок був би врятований… треба діяти!.. ще нічого не втрачено!.. Вона залишалася при своїй думці… Й більше нічого не хотіла розуміти… Ми знову набили їй люльку… Куртіаль сидів поруч і жував тютюн. Він завжди жував сиґарети.
Перехожі озиралися на нас… вони були заінтриговані… особливо товстухою… Схоже, вона довіряла мені більше, ніж своєму чоловікові… А я тим часом далі просторікував про трагічні обставини… Намагався пояснити їй, які перешкоди виникли на нашому шляху… І як ми марно силкувалися їх подолати. Вона слухала мене з недовірою, їй здавалося, що я задурюю їй голову… Вона знову почала скиглити…
— Але у вас немає навіть бажання! Я чудово це бачу! ні в того, ні в того! Тоді я сама! я візьмуся за це!.. Сама підіймуся на кулі! Ви побачите, як я полечу! Я підіймуся на 1200 метрів! Якщо їм хочеться чогось незвичайного! На 1500 метрів! На 2000! Все одно, на скільки! Як скажуть! Я їм покажу!..
— Ти помиляєшся, моя куріпочко, — перебив її де Перейр… — ти страшенно помиляєшся!.. З такою оболонкою, як наша, ти не піднімешся й на двадцять метрів!.. Навіть на один! Ти впадеш у канаву! І навіть до цього не дійде! Вони не запросять тебе, незважаючи ні на що! Навіть капітан з його «Другом хмар» і конем! з усім його базаром та гамором! Цей Растоні зі своєю донькою! Разом з трапецією й букетами… Навіть вони більше нікому не потрібні!.. їм скрізь відмовляють! Скрізь те саме! Справа не в нас, Ірен! Такий час!.. Це кінець!.. І не лише для «Завзятого»!..
Але даремно він говорив, присягався й божився… вона була незворушною… Й сперечалася з дедалі більшим запалом…
— Це ви! ви самі дозволяєте себе перемогти! Мода на аероплани? Вона мине вже наступного року!.. Ви шукаєте відмовок, бо вже наклали повні штани!.. Так би й сказали! Замість того, щоб виправдовуватися! Якби у вас вистачило сміливости… скажіть це прямо… замість того, щоб вішати мені на вуха локшину… ви б побільше працювали!.. це все балачки! А як же бути з будинком? Як ми його оплатимо? Чим? І так вже три місяці прострочено! Плюс дві кредитні відстрочки!.. Хіба ми це можемо оплатити твоїм жалюгідним журнальчиком?.. Він напевне приносить одні збитки!.. А повістки!.. Я в цьому абсолютно впевнена… ти думаєш, я цього не знаю?.. Значить, ти все кидаєш? Це вже вирішено, чи не так? Свиняче рило!.. Ти вже назавжди розпрощався з усім! Цілий будинок!.. вісімнадцять років економії!.. Викуплений по камінчику… По сантиметру!.. Ділянка, яку роками впорядковували! Ти віддаєш усе це в заставу!.. Все кидаєш!.. Тобі на все наплювати!.. Тремтиш від страху… — вона затрясла своєю головою… — Річ не в кулі!.. Я знаю!.. То що? Кінчити своє життя під мостом? Ти вільний!.. Вільний! Брудний ідіоте, скотиняко! Тобі навіть не соромно за свою поведінку!.. Ти повернешся назад, мерзенний волоцюго, до таких самих шахраїв!.. Туди, звідки я тебе витягла!.. О! Так!.. А у мене, Фердінане, ви знаєте, була родина!.. Він понівечив усе моє життя!.. Зіпсував мій характер! Розлучив мене з моїми близькими!.. Кровопивець! Обідранець! А моє здоров'я!.. Він зжер мене, знищив!.. Щоб закінчити безчестям!.. Ну ж бо! О! Чоловікам не звикати! Дивовижно! Не вкладається в голові! Вісімнадцять років економії! поневірянь… негараздів!.. усі мої жертви…
Коли Де Перейр почув, з якою пристрастю його проклинають… то втратив усе своє нахабство!.. Він уже більше не козирився!.. І теж заплакав!.. залився слізьми… Й кинувся в її обійми!.. Він благав у неї прощення!.. Її люлька впала!.. Вони стали гарячково обійматися… У всіх на очах!.. І досить довго… Але навіть у його обіймах вона не вмовкала… Й продовжувала в тому ж дусі…
— Я хочу полагодити його, Куртіалю! Я хочу його полагодити! Я відчуваю, що можу це зробити! я певна, що він ще витримає! переконана в цьому! я ладна побитися об заклад!.. Поглянь на нашого «Архімеда». Він протримався сорок років!.. Подумай, адже він ще міг би літати!..
— Але це ж був лише «прив'язний»… Послухай, моя любонько… Це зовсім інша річ!..
— Я полечу сама!.. Кажу тобі!.. Я полечу! Якщо ви не хочете!..
Вона вперто стояла на своєму… Перебирала всі можливі варіанти… Будь-якими засобами вона хотіла вибратися з лайна.
— Я хочу допомогти тобі! Ти це добре знаєш, Куртіалю!..
— Ну так! Я добре це знаю, моє коханнячко!.. Річ не в цьому!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 89. Приємного читання.