Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

— О! Ні! — сказав їй поліцай…

— Він мене не лякає, ви знаєте! Але його краще накрити… Не можна ж везти його просто так!.. Я не торкнуся його! Обіцяю вам!.. Мені не треба доторкатися його! Я лише накину на нього покривало!.. лише це! і все!.. на нього й на голову…

Мені було цікаво, що вона збиралася на нього покласти?.. Простирадла?.. їх не було… У Блемі їх взагалі не було… Були ковдри, але від них залишилося одне лахміття… вони всі зотліли!.. Ми використовували солому!.. і спали одягненими… Жандарм не погоджувався!.. Він хотів, щоб вона запитала дозволу у бригадира… Але бригадир уже хропів… Він заснув просто за столом… Ми бачили його через двері… Інші поліцаї теж дрімали…

— Зачекайте! Я зараз… — сказав він зрештою… — Не чіпайте його, поки я не повернуся.

Але вона не могла чекати…

— Фердінане! Давай-но! Поквапся, мій малий! Пошукай швидко мою підстилку… Ти знаєш, на горищі!.. Там, де моя солома!.. Пошукай! Подивися під ногами… Ти знайдеш там великий шмат! Ти ж знаєш! Шматок «Архімеда»! Яскраво-червоний! Він достить великий, ти знаєш… Його вистачить… Він закриє все!.. Принеси його мені! Сюди! Зараз же!.. Я буду тут!.. Поквапся!..

І справді… Я притьмом знайшов його… Він сильно смердів каучуком… Це був той самий шматок, який вона врятувала того вечора з-під уламків на місці катастрофи… Вона розгорнула його переді мною… і розстелила його на землі… Це було гарне полотно. Тільки колір дуже змінився… Він більше не був яскраво-червоним, а став каштановим… Вона не захотіла, щоб я допоміг їй загорнути в нього Куртіаля… Все зробила сама. Його не можна було особливо рухати… Вона підсунула під тіло тканину… Й дуже обережно, варто сказати… Тканини вистачило, щоб загорнути все… Місиво голови теж було накрито… Бригадир бачив, як ми це робили… Той розбудив його… «Ну що, — кричав він здалеку. — Ви хочете його сховати?.. Ви що, з глузду з'їхали?»

— Та не лайтеся, мій любий пане!.. Не сваріться!.. Я вас благаю! Я зробила найнеобхідніше!.. — Вона повернулася до нього, стоячи навколішках. — Я не зробила нічого поганого!.. Нічого поганого!.. Подивіться! Подивіться на нього самі!.. Він тут… Повірте мені!.. Повірте мені! Я вас благаю!.. Пане інженер!.. — вона раптом стала його так називати…

— Пане інженер! Він же літав на повітряній кулі! Ви ж не бачили цього!.. Але ви можете мені повірити!.. От Фердінан його бачив!.. Ти бачив, правда, Фердінане? Як чудово він підіймався!.. Ти пам'ятаєш, скажи, малий?.. Скажи їм!.. Скажи їм, мій малий!.. Вони не вірять мені… Згляньтеся! Милостивий Ісусе!.. Я сотворю молитву! Фердінане! Пане інженер! Свята Марія! Агнець! Небесний! Моліться за нас! Фердінане! Я тебе благаю! Скажи ж цим панам! Ти хочеш?.. Сотвори молитву! Швидше!.. Тут!.. Це ж правда? Во ім'я Отця і Сина! І Святого Духа! Ти знаєш, Фердінане?.. Ти знаєш цю молитву?..

Вона жахнулася і закотила очі…

— Ти не знаєш її?.. Та ти ж її знаєш! Прости нам гріхи наші!.. Давай! Разом! Ось! Я прошу вас! Давай! Я вас прошу!.. Повторюй, Боже мій!.. Маленький виродку!..

Тут вона дала мені ляпаса!.. Всі вже вмирали від реготу…

— О! О! Ти ж її знаєш!.. Ну ж!.. він підіймався, пане інженер, він підіймався, це було чудово!.. На вісімнадцять сотень метрів!.. Я завжди підіймалася з ним… Так… Я підіймалася!.. Ви можете мені повірити!.. Це щира правда!.. Клянусь! Присягаюся у цьому!.. — вона спробувала перехреститися… І не могла… Заплуталася в лахмітті…

— На водні! На водні! Шановні панове! Запитайте будь-кого!.. Це не брехня!.. — вона розпростерлася вздовж його тіла, лягла поруч з ним і почала бурмотіти…

— Мій бідолашний коханий!.. Мій любий!.. Ніхто не вірить тобі тепер!.. О! Це огидно!.. Ніхто не хоче тобі вірити!.. Я не знаю, як їм сказати?.. Я не знаю, що робити… Я вже не пам'ятаю, як він підіймався?.. Я не знаю, скільки разів! Це я жахлива дружина!.. Я винна в усьому!.. Це я винна, пане інженер!.. О! так! О! Так! Я накоїла стільки лиха!.. І йому я принесла саме лише зло! Він підіймався зо двісті разів!.. Сто разів!.. Я вже не пам'ятаю, моє кохання!.. Двісті!.. Шість!.. Шістсот разів!.. Я не знаю!.. Я нічого вже не знаю!.. Це жахливо!.. пане інженер!.. Триста!.. Більше!.. Набагато більше! Я не знаю! — Вона обіймала його через покривало… та билася в судомах… Куртіалю! Куртіалю! Я вже нічого не знаю!.. — вона сильно стисла собі горло і схопилася за голову… Почала скубти на собі волосся, цілими пасмами, й качалася по землі… Вона намагалася згадати…

— 3000!.. 10000! Ісусе! 15!.. 18 сотень метрів!.. О Ісусе! Фердінане! Ти нічого не можеш сказати?.. Це занадто! Хай йому чорт!.. — вона заплуталася в цифрах…

— Панове офіцери!.. Фердінане!.. Панове офіцери! — гукала вона їх… В ім'я Неба! Це так, я знаю!.. — вона підвелася на ліктях… — 222 рази! Це точно!.. 222!.. — і знову впала… — Чорт забирай! Я більше нічого не знаю!.. Життя моє! Життя моє…

Жандармам довелося підняти її… Вони відвели її в сарай… і зачинили за нею двері. І там, насамоті, вона поступово заспокоїлася… й навіть заснула… Пізніше ми з жандармами зайшли поглянути на неї. Вона говорила з нами цілком розумно. Вона повністю оговталася.

* * *

Ми прочекали весь ранок… Стара досі лежала на соломі… Вона сильно хропіла… Люди з прокуратури прийшли лише близько полудня… Судовий слідчий, низенький товстун, закутаний у хутра, сюсюкав, і з рота у нього йшла пара, раз по раз він вибухав сильним кашлем… він вийшов зі свого ландо разом із рудим чиновником… У того кашкет було насунуто просто на очі. Це був судовий лікар. Жандарми одразу його впізнали.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 115. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи