Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

— О! Ні… Не думаю… — відповів я. — Але якщо ти хочеш, дядьку, як тільки ти закінчиш їсти… ми, може, пройдемося?..

— О! Гадаєш, тобі це допоможе?..

— О! Так! Дядечку!.. Думаю, що так!..

— Тебе що, нудить?..

— Так! Трохи!..

— Ну гаразд, я згоден!.. Ходімо просто зараз! я поснідаю пізніше!.. Ти знаєш, я в чомусь схожий на твою матір… Терміново! Швидко! Не люблю зволікань!..

Він відсунув тарілку, й ми помалу дійшли до кав'ярні на проспекті… Там він захотів сісти на терасі… щоб я випив трохи ментолової… Він розповідав мені всяку всячину… Я запитав його, чи бачив він моїх батьків?..

— Відтоді, як я поїхав до Бельгії, минуло два місяці!.. Я заходив у Пасаж… З того часу я їх не бачив!.. Тоді вони ламали собі голову над твоїми листами!.. — додав він. — Можна сказати, що вони їх розбирали по кісточках… Вони не знали, що з тобою… Твоя мати негайно хотіла до тебе їхати… А! Я її переконав… Я сказав, що я одержую від тебе звістки… Справи у тебе йдуть чудово… і у вас просто немає жодної вільної хвилини через посівну!.. Вона відклала подорож на пізніший час! Твій батько був усе ще хворий… Цієї зими він кілька разів поспіль пропускав роботу… Вони обоє боялися, що цього разу його звільнять. Лепрент і той не буде більше терпіти… І вони його таки виженуть… Зрештою вони його поновили на роботі… Просто вирахували платню за ті дні, коли його не було! Уяви! Через хворобу!.. І це компанія, яка орудує сотнями мільйонів!.. має всюди будинки! Хіба це не сором?.. Хіба це не жахає?.. Взагалі-то, це правда… що вони багатші, то більше їм треба… вони просто ненаситні, ото й всього! Їм завжди чогось бракує!.. Що більше у них розкоші, то підлішими вони стають!.. Компанії — це жах!.. Я це чудово бачу на прикладі своєї маленької справи… вони всі п'явки!.. й ненажери!.. вони ладні виссати всю кров!.. О! Це просто неймовірно!.. Абсолютно точно… бо саме так і стають багатими… Саме так!..

— Так, дядечку!..

— Слабкий і хворий може собі здихати!..

— Так, дядьку!..

— Це справжня похоронна пісня, мій малий, запам'ятай її!.. І просто зараз!.. Остерігайся мільярдерів!.. О! І потім, забув тобі сказати… з'явилося дещо нове… пов'язане з їхніми недугами… Твій батько більше не хоче бачити лікарів!.. Навіть Капрона, який не такий уже й поганий! І загалом, досить порядна людина… Він не надто дере за свої візити… І твоя мати теж не бажає чути про нього… Вона повністю перейшла на самолікування… І запевняю тебе, вона так і кульгає… Я не знаю, як вона обходиться… Гірчичники! Гірчичники!.. Весь час одна гірчиця! Холодні! Теплі! Холодні! Теплі! А вона ж працює безупину!.. Розривається на частини!.. Їй потрібно шукати клієнтів!.. Вона вже знайшла нових для свого Дому вишивки… болгарських мережив… Ти мене розумієш!.. Твій батько, звичайно, нічого про це не знає… Вона обходить увесь правий берег… вона страшенно втомлюється від цього… Якби ти бачив її обличчя, коли вона повертається… О! Потрібно бачити його вираз! Це просто жахливо!.. Достоту як у небіжчика… Якось я навіть злякався!.. Коли наскочив на неї на вулиці… Вона поверталася зі своїми коробками… Кожна — щонайменше кілограмів двадцять, я впевнений! Чуєш, двадцять кіло! На руках… Весь цей мотлох добряче важить!.. Вона навіть не помітила мене!.. Втома коли-небудь доб'є її… З тобою буде те ж саме, якщо ти не подбаєш про себе! Повір мені, друже мій! По-перше, ти їси занадто швидко… Твої батьки говорили тобі про це… І вони мали рацію…

Можливо, це було так… Зрештою, все це неважливо… У всякому разі, не дуже… Я не хотів йому суперечити, розпочинати дискусію. Найбільше мене бентежило те, що я не дуже уважно його слухав… Через кольки… У мене вивертало всі нутрощі… А він продовжував говорити зі мною.

— Що ти тепер збираєшся робити?.. Вже що-небудь надумав?.. Після того, як ти одужаєш?.. — його теж хвилювало моє майбутнє.

— О! Мій хлопчику! Я тобі це говорю не для того, щоб ти поспішав!.. О! Та ні!.. Ти абсолютно вільний! Спершу потрібно все зважити! Не варто пхатися куди попало!.. А то знову можна нарватися! Потрібно шукати, але без зайвого поспіху… Слід бути уважнішими!.. Робота — це як їжа… Необхідно, щоб насамперед це приносило користь… Подумай! Оціни! Порадься зі мною! Промацай! Роздивись! Там, тут… І приймай рішення, коли будеш повністю впевнений!.. Тоді ти мені й скажеш… Адже у нас не горить… Ще нема… Га? Не треба хапатися за першу-ліпшу пропозицію… аби тільки зробити мені приємність… Робота на які-небудь два тижні!.. Ні!.. Ні!.. Ти вже не хлопчик… Ще одна загублена справа… Ні до чого хорошого це не приведе!.. ти зіпсуєш свою репутацію…

Ми повернули додому… Зробили коло в Люксембурзькому саду… І він знову заговорив про роботу… його турбувало, як я буду влаштовуватися… Можливо, в глибині душі його теж хвилювало, чи звільнюся я коли-небудь від своїх згубних інстинктів… та злочинних нахилів… Я слухав його балачки. І не знав, що сказати… Я нічого йому не відповів… я справді дуже втомився, і у мене дуже боліла голова… Я слухав його лише краєм вуха… Коли ми дійшли до бульвару Распая, то я вже не міг іти прямо… й дибав тротуаром зігнувшись… Він помітив це… Ми прискорили крок… Я думав зовсім про інше… Я був далеко… Дядько Едуар набридав мені зі своїми прожектами… Я знову подивився вгору… «Ти знаєш, дядьку, Вітрила Венери і Вулик Зірок?»… Вони якраз з'явилися поміж хмар… Так називався зоряний пил… «А Жертовник?.. А Фенікс?..» Вони з'явилися одне за іншим… біле й рожеве… «Хочеш, я тобі їх покажу?..» Дядько Едуар раніше знав усі ці сузір'я… Він навіть колись знав напам'ять весь небосхил від Трикутника до Стрільця та північну його частину!.. Знав усе про Фламмаріона, не кажучи вже про Перейра!.. Але він усе забув… Не пам'ятав більше нічого… Навіть не міг знайти сузір'я Терезів!..

— О! тепер у мене вже не той зір!.. Я тобі довіряю! Можеш дивитися за мене!.. Я тепер навіть не можу читати газети! Я став таким короткозорим, що й за один метр не впізнав би планети! Навіть якби я опинився на небі, то нічого не розгледів би! Я можу переплутати Сонце з Місяцем!.. Отакої!

Він говорив усе це сміючись…

— А! Ну нічого… — сказав він. — По-моєму, ти став справжнім ученим… Ага, а ти сильний! ти робиш успіхи!.. Це не так погано! Ти не надто багато там їв!.. Але зате поглинав усілякі відомості!.. Ти просто переповнений знаннями!.. О! Все гаразд, мій юний друже!.. Твоя кебета забита під зав'язку!.. еге ж, моє пташеня?.. Але хай йому чорт, це ж справжня наука!.. О! Безперечно!.. О!

Я добре розсмішив його… Ми знову заговорили Про Куртіаля… Йому хотілося знати, що було наприкінці… Він поставив мені кілька запитань…