Вона знову почала длубатися в дірі, дістала звідти ще луї і дала мені… Потім вона знову заговорила про Куртіаля… але вже не так збуджено…
— О! Знаєш, маленький мій Фердінане!.. Що довше я про це думаю… То більше я згадую, як він тебе любив… Він, звичайно, цього не показував… Ти ж його знаєш… Це було не в його натурі… Не в його природі… Він не любив нічого показувати… Він не був підлабузником!.. це ти добре знаєш… Але він весь час думав про тебе… У найкритичніших ситуаціях він мені часто це повторював!.. Усього тиждень тому!.. «Фердінан! Ти знаєш, Ірен, це людина, якій я довіряю… Він ніколи мене не зрадить!.. Він молодий! легковажний! Але цей хлопець вміє тримати слово!.. Він виконав свою обіцянку! І це справді так, Ірен! А це рідко трапляється!..» Я ніби чую, як він це говорить!.. О! Він цінував тебе!.. Він був твоїм найщирішим другом!.. Так! Повір мені!.. І все ж, бідолаха! Часом він бував підозріливим! він спізнав так багато горя!.. А як часто він помилявся! Двісті тисяч разів!.. І просто нерозумно іноді!.. Так, він міг і розлютитися!.. але ніколи він мені не сказав жодного кривого слова про тебе!.. Жодного разу!.. Одні похвали… Він хотів тобі віддячити… Але не зміг!.. Життя було занадто тяжке… Але він мені говорив, коли ми розмовляли з ним… «Почекай, наберися трохи терпіння!.. Я віддячу цьому хлопчині!..» О! він чудово тебе розумів… Ти не уявляєш, як він добре до тебе ставився…
— Я теж, я теж!..
— Знаю, Фердінане!.. Я знаю. Але ти — це зовсім інша річ… Ти ще дитина, на щастя!.. Ти ще не бачив справжнього горя! Тепер ти бачиш, як буває в житті… Це лише початок… Тобі ще не зрозуміти…
— Він вас теж любив… — сказав я… — Він мені часто говорив… Яку велику прихильність він почував до вас і що без вас він просто ніщо… «Ти бачив мою дружину?» — запитував він мене…
Я трохи передав куті меду… Мені хотілося її втішити… І я робив усе, що міг… Тут вона перетворилася на справжній фонтан…
— Не плачте! Не плачте!.. Ще не час!.. Вам тепер потрібно триматися… Ще не все скінчилося… У вас ще буде бесіда в Бове… Можливо, вам доведеться захищатися!.. Вони не терплять сліз… Ви ж бачили це!.. Мені теж доведеться захищатися. Ви ж самі сказали…
— Так! Ти правий, Фердінане!.. Ох! Ох! Так, це правда… Я ненормальна… Я звичайна стара дурепа!..
Вона намагалася заспокоїтися… Й витерла очі…
— Але ти ж знаєш, він тебе дуже любив… О! Я запевняю тебе, Фердінане! Я говорю це не для того, щоб зробити тобі приємність… Ти ж це знав, чи не так?.. Ти серцем відчував, що в нього всередині… незважаючи на те, що іноді він був жорстокий… і суворий з нами…
— Так! Так! Я знав!..
— А тепер, коли він наклав на себе руки… Це страшно! Ти розумієш? Я не можу повірити в це!.. Це неймовірно!.. — Вона ніяк не могла відволіктися від цього…
— Фердінане! — почала вона знову… — Фердінане! Послухай… — вона підбирала слова… І не могла знайти… — О! Так! Він довіряв тобі, Фердінане!.. І я довіряла… А ти ж знаєш його, еге ж? Він не вірив нікому…
Наші дрова майже зовсім догоріли… Весь будинок був у диму. Вони тріщали… і поступово згасали… Я сказав старій: «Піду сходжу ще за дровами, треба розпалити піч!» І вирушив до сараю… Якщо там і не знайдеться сухої в'язанки, я збирався відірвати пару дощок від внутрішньої перегородки… Я зазирнув у двір… і на повороті, проходячи повз криницю, я поглянув у бік рівнини… й помітив щось схоже на людину… «Не може бути, щоб це був жандарм… Не міг же він так швидко повернутися?.. — подумав я. — Це просто хтось вештається… Якийсь злодійчук… Гаразд, — сказав я собі, — йому пощастило!»
«Гей там! — закричав я… — Що ви тут шукаєте, друже?..» Він нічого не відповів… і втік… Тоді я повернувся і навіть не пішов до сараю… Мені в голову полізли різні думки… І я сказав собі: «Чорт забирай! Чорт забирай! Відступаємо!..» Я швидко відірвав штахетину… «Годі!..» І побіг… Коли я повернувся… то запитав у старої:
— Ви нікого не бачили?..
— Ні!.. Ні… — сказала вона…
І саме у цей момент у вікні навпроти, за два кроки від себе… я помітив фізіономію, яка витріщилася на мене… крізь скло… чиюсь здоровенну довбешку… Я бачив капелюх… і губи, що ворушаться… Але не чув слів… Я взяв свічку, підійшов і навстіж відчинив вікно… Отакої!.. Я одразу ж упізнав його!.. Це був наш канонік, Господи Боже мій!.. Флері!.. Це він!.. Божевільний!.. Точно!.. Чорт забирай!.. Звідки він узявся?.. Звідки прийшов?.. Він щось бурмотів… Він буквально захлинався… жестикулював!.. Він був щасливий знову бачити нас разом!.. Своїх друзів!.. братів!.. Він заліз у вікно… і опинився в кімнаті… Він не міг стримати своєї радости!.. Він танцював!.. і стрибав навколо столу… Стара вже забула його самого і його ґрандіозні плани!.. Невеликий провал у пам'яті…
— Це Флері!.. Тільки погляньте! Точно! Це Флері!.. Божевільний Флері! Ви що, не бачите?.. Придивіться гарненько!..
— О! Правда, їй-богу!.. О! Це точно!.. О! Пане кюре!.. О! Вибачте мені!.. О! Отже, ви дізналися? О! Ну так, це ви!.. О! Але я божеволію!.. О! Я вас!.. О! Але я вас впізнаю! О! я зовсім вас не впізнала!.. Ви ще не знаєте, що сталося?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 118. Приємного читання.
TextBook