Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

— Давайте! Давайте! Не відволікайтеся! Називайте імена, місце народження. Прізвище?.. Спершу жертви!.. Дата, місце народження!.. Як його звали, зрештою?.. Куртіаль? Як?.. А де він народився?.. Відомо? чим займався?

— Його звали зовсім не Куртіаль!.. — відреагувала вона тут же. — І не де Перейр!.. Не Жан! І не Марен! Він сам вигадав це ім'я!.. Як і все інше!.. Чергова фантазія! Брехня!.. Скільки неправди в ньому було!.. Завжди! І скрізь!.. його звали Леон… Леон-Шарль Пюне… Ось його справжнє ім'я!.. Воно зовсім інше, чи не так?.. І мене звуть Онорін Борегар, а не Ірен! Це він придумав мені інше ім'я!.. Йому хотілося все змінити!.. Але у мене є докази! У мене вони є!.. Я кажу правду. Вони завжди зі мною!.. У мене є моє свідоцтво про народження!.. Але спершу я знайду його… Він народився у Віль-д'Авре 1852 року… 24 вересня!.. Це день його народження! Я пошукаю його там… воно в моїй сумочці… Ходімо зі мною, Фердінане!..

Бригадир усе записав… «Проведіть арештованих!» — скомандував він двом поліцаям… Ми сходили до візка… й знову повернулися. Один із жандармів закричав з-під накриття:

— Можна його тепер внести?..

— Що внести?..

— Тіло! Бригадир!.. Тут навколо юрмляться люди!

Він подумав… і сказав…

— Вносьте! Несіть його на кухню!

Вони дістали його з візка… Обережно підняли… й перенесли… Вони поклали його на кахляну підлогу… Він, як і раніше, був зовсім скорченим… Ніяк не випростувався… Стара опустилася на коліна, щоб трохи краще його роздивитися. Вона вся здригалася від сильних ридань, сльози так і струменіли… Вона чіплялася за мене своїми кайданками… Горе зломило її… Здавалося, вона лише зараз помітила, що він перетворився на кашу…

— О! О! Подивися, Фердінане!.. Подивися! — вона забула свідоцтво про народження й не хотіла знову підводитися… Вона так і залишилася сидіти.

— Але у нього більше немає голови, Господи!.. У нього нема голови, Фердінане! Любий мій, дорогий мій! Твоя голова!.. Її більше немає… — вона ридала й плазувала по підлозі перед жандармами… Чіплялася за їхні чоботи… Качалася по землі!..

— Плацента! Це плацента!.. Я знаю! Його голова!.. Його бідна голова!.. Це плацента!.. Ти бачив її, Фердінане? Бачиш? Дивись!.. А! О! О!.. — вона здавлено стогнала…

— О! Все моє життя!.. О! Все моє життя!.. О! О!.. — стогони ставали дедалі пронизливішими.

— Пане, це зробила не я… Це не я!.. Я вам божуся!.. Божуся вам!.. Усеньке моє життя я присвятила йому!.. Щоб він був хоч трохи щасливий! Щоб він не скаржився!.. він потребував мене!.. Вдень і вночі… Я можу це точно сказати!.. Це не брехня! Еге ж, Фердінане? Хіба це не правда? Я пожертвувала всім! У нього немає голови!.. Ох! Чого ви всі від мене хочете?.. Від нього нічого не залишилося! Хай щастить! Хай щастить!.. Він так сказав. Бідолашний коханий!.. Хай щастить!.. Господи! Ви бачили?.. Це написано!.. Це ж він!.. Це написано його рукою! Це Не я! Бідолашний, нещасний! Це не я!.. Це ж очевидно!.. Хіба ні? Це очевидно!..

Усім тілом вона розпласталася на землі… І притискалася до Куртіаля… Вона трясла й заклинала його… Вона й далі говорила з ним…

— Куртіалю! Прошу тебе! Куртіалю… скажи мені! Скажи швидше, мій милий!.. Чому ти це зробив?.. Чому ти був такий жорстокий?.. Га? Скажи! Мій товстуне! Моє золотце!.. — вона повернулася до поліцаїв.

— Це вона! Вона! Це плацента! Це плацента!.. — вона знову знетямилася… І почала жувати своє волосся… в кімнаті більше нічого не було чутно, так голосно вона вила… Витріщаки з цікавістю зазирали у вікно… Вона кусала свої кайданки і билася в судомах на землі. Жандарми підняли її живосилом і перенесли в сарай… Вона так кричала, ніби її проштрикнули наскрізь… Чіплялася за двері… Падала… Й знову кидалася в атаку. «Я хочу його бачити!.. Я хочу його бачити!.. — волала вона… — Покажіть мені його!.. Вони хочуть його забрати!.. Вбивці! Пробі! Рятуйте! Мій малий! Мій малий!.. Не ти, Фердінане! не ти!.. Це не ти мій милий! Я хочу його бачити! Згляньтесь!.. Я хочу його бачити!..» І так протягом години. Їм довелося повернутися… і зняти з неї кайданки… Тоді вона трохи заспокоїлася… З мене їх не зняли… Проте я пообіцяв сидіти спокійно.

* * *

Удень на велосипеді прибув ще один тип. Він спеціально приїхав з Персана… і передав бригадирові, що ні до чого не можна торкатися… прибуде прокурор, а не комісар… так розпорядився сам судовий слідчий… Він також наказав нам підготувати документи дітей, вони повинні завтра рано вранці виїхати… Їх чекали у Версалі в притулку «Допомога підростаючому поколінню»… Це теж було в наказі!.. Ніхто з них не мав тут залишатися після десятої години ранку!.. Двоє людей повинно було спеціально приїхати з Бове, щоб забрати їх від нас… і провести на вокзал.

Усі накази зачитали дітям, які були у дворі, їх слід було попередити… наше життя закінчилося… все пішло шкереберть!.. Вони нічого не могли второпати… Питали, що їм робити?.. Куди їх відвезуть?.. Це серйозно?.. Я спробував пояснити їм, що концерт скінчився! Катеринка більше не крутиться!.. Суддя наказав прикрити нашу шарашку. І всю нашу «Нову расу» розігнати! Наше «випромінювання» теж ліквідували, цим більше ніхто не хотів займатися!.. Ці люди не зупиняться ні перед чим!.. Вони безжальні! І рішучі! Все скін-че-но!.. Вони повертаються до своїх родичів!.. Треба їх знайти!..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 113. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи