Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

— Швидше!.. Швидше!.. — він підштовхував її…

— Але він же мертвий!.. Його більше немає!.. Я ж вам сказала… — вона заговорила рішучіше…

— Я хочу його бачити!.. Я хочу його бачити!.. — він стояв на своєму… — Це дуже терміново!.. Тсс! Тсс! Тсс! Швидше!.. Швидше!.. — він знову навшпиньки оббіг навколо столу! Зазирнув вниз і ще в комин… Відчинив обидві шафи… Вирвав у нас ключі… й відкрив дерев'яну скриню… вивернув усі петлі… Він був у нестямі… Він не терпів, коли йому суперечать… у нього сіпалися губи…

— Пане кюре!.. Пане кюре!.. Не робіть цього!.. — вона намагалася його переконати…

— Фердінане! Благаю тебе! Скажи панові кюре!.. Це ж правда, мій хлопчику, що він помер? Скажи це пану кюре!.. — вона вчепилася в його сумку…

— Погляньте на ворота, там написано!.. Хіба це неправда, Фердінане? «Хай щастить»…

Вона чіплялася за його мисливський ріжок… А він тяг її за собою… Господиню, стіл, стільці, тарілки!..

— Досить! Досить! Це нахабство! Всі знахабніли! Знахабніли всі! Директор!.. «Майстротрон», Куртіаль! Ви чуєте?.. Тільки він!.. Ви чуєте мене?.. він знає!.. він все знає!.. «Майстротрон»! Там! Там!.. Я довго чекав цього моменту!.. Він хоче мене негайно бачити!.. Побачення!.. Побачення!.. — Він був у нестямі від люті… Вона відскочила до стіни… — Годі! Я хочу поговорити з ним!.. Мені ніхто не завадить! Хто?.. — він задер свою сутану… і почав порпатися в усіх кишенях… витягав звідти папірці… крихти, обривки газет… Він так і залишився стояти на колінах, щось бурмотів і перераховував… усі свої папірці, один за одним… він їх розглядав… знову складав… Скачував з них кульки…

— Тсс! Тсс! — почав він знову… (він не хотів, щоб ми рухалися). — Ось він!.. Це справжній!.. Так? Ти бачиш?.. Справжній манускрипт фараона!.. Так!.. — він ущипнув мене. — Ось! Юначе!.. — він тицьнув мені в долоні… якусь грудочку!.. Дві грудочки!.. — Пане директор! Пане директор!..

Чорт забирай! У нього знову почалося… Він знову очманів!.. Роззирнувся й застрибнув на стіл… і знову став кликати Куртіаля, і відлуння вторувало йому!.. він схопив мисливський ріг… і почав із силою дути в нього, потім пролунали хрипкі звуки, квакання та хрипи!..

— Він прийде!.. Він чує мене! — він повторював це разів з десять або двадцять… схопив мене за костюм, плюнув мені просто в обличчя і важко задихав у вухо… від цієї тварюки добряче тхнуло… Уривками, поступово він все-таки розповів, як він сюди потрапив… Він вийшов у Врі-Контровер, на зупинці «Департамент», за двадцять два кілометри від Блема! «Вони» переслідували його, «вони» — так говорив він, присуваючись до мене зі своєю балаканиною.

— Тсс! Тсс!.. — знову повторяв він… — Усесильні!.. Так! Так!

Він обернувся до вікна… Щоб подивитися, чи не прийшли вони? Сховався за віконницями… Потім знову підскочив… І почав оглядати всі підходи… Він надзюрив у камін… І не застібаючись… Знову повернувся до віконниць… Мабуть, він побачив тих, всесильних… засопів… захрипів, як дикий кабан…

— О! О! — звернувся він до мене… — Ніколи! Рр!.. Рр!.. Ніколи!.. — він нахилився до мене… замахав кулаками перед моїм обличчям…

Як сильно змінився цей тип після Пале-Рояля… Яким він став жорстоким!.. Неначе в ув'язненні його годували скорпіонами… Чорт забирай! він став просто нестерпним!.. Ніби випив сірчаної кислоти!.. Його годі було зупинити!.. Він ходив туди-сюди!.. Дерся на стіни!.. Погрожував… волав!.. Ми зі старою вже просто мовчали… Настільки ми були вражені… Цей буйний кюре починав сильно мені набридати… Я із задоволенням заспокоїв би його ударом ззаду!.. Я завважив годящий кілок біля вікна… Він правив нам за кочергу… Зі здоровенним наконечником… і чудовою чавунною ручкою… Йому б цього цілком вистачило… Ще одне вбивство… я на мигах показав мамусі, щоб вона на секунду відійшла… і притулилася до стіни!.. Чорт забирай! Усе ж було б краще, аби він сам замовк… і мені не довелося його чіпати… Боже мій, дідько б його вхопив!.. Яка потвора!.. Йолоп!.. Хоч би вже цей брудний засранець перестав діймати нас… У нього була манія… Він не вірив тому, що йому говорили… Був упевнений, що від нього ховають директора… Зрештою, вже не було сил його терпіти… Я сказав старій:

— Тим гірше! Досить! Він не заткнеться!.. Because! Я йому таки покажу…

— Не роби цього, Фердінане!.. Не роби цього! Благаю тебе!..

— Ні! Ні! Може, це його протверезить… тоді, можливо, він збагне?.. Ця брудна скотиняка просто зациклилася… саме на цьому… гуртом ми викинемо його надвір!..

Він далі все перевертав, усюди ліз!.. навіть підняв стіл, важкий, як монумент!.. Був надзвичайно дужим, сволота!..

«Директоре! Директоре!.. — замекав він… — Я дав усе! Я!..»