Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Цікаві селяни після таких промов починали стурбовано соватися. На нас знову посипалися скарги! І знову приперлися жандарми… Але про наш інтернат не можна було сказати нічого особливого… Діти аж ніяк не бідували… Ніхто з них не захворів… Правда, ми втратили сімох наших кроликів… Жорстокий падіж! Можливо, вони не витримали клімату?.. Або їжа була невідповідна?.. Нарешті жандарми пішли… Незабаром після цього нашим вихованцям довелося звикати до спартанського способу життя… Вони почали щораз більше нарікати… їх уже годі було стримати… Їм потрібна їжа!.. Вони були ладні зжерти весь округ… Й самі знайшли вихід із становища… Це була їхня власна ініціатива… Одного разу вони притягли нам цілих три мішки моркви… а наступного дня — ящик ріпи… І ще боби, скільки душі завгодно! Все це пішло на суп! Харчу в нас стало набагато більше!.. А потім ще дюжину яєць, три фунти масла і сала… Треба сказати, що ми його вже не мали… Це була справжня крадіжка! Аморальний вчинок!.. Пані де Перейр уже майже не виходила відтоді, як посадили картоплю, вона весь час сиділа біля дротів і виправляла пошкодження, щоб струм не зупинявся… Вона ходила в Персан лише раз на тиждень. Але цього ніхто навіть не помітив… Усі жерли досхочу! Таке раніше траплялося не часто!.. Наступного дня вони притягли стару курку!.. Уже обпатрану!.. Вона вмить перетворилася на бульйон… У нас був бенкет за бенкетом, бракувало лише вина… вони, напевне, не подумали про це… Та хай там як, але невдовзі на столі з'явилися ще й різні місцеві сухі вина. Де хлопчаки брали це все?.. Ми ні про що їх не питали!.. Приймали все без пояснень… На дрова, що горять, приємно дивитися, але це не дуже практично. Вогонь важко підтримувати, занадто багато йде дерева, його потрібно весь час підкидати… Але тут дітлахи десь знайшли вугільні брикети… І взялися возити їх на візку через поля… Тепер у нас було чудове вогнище… Правда, був ризик! Ми сподівалися, що картопля допоможе нам поліпшити наші справи… зберегти честь!.. і уникнути повної убогости!..

Коли з'явилися перші картоплини, ми збирали їх, як справжні скарби, відриваючи по одній на годину… щоб краще роздивитися!.. Ми знову запустили цю штуку з випромінюванням… Вона гула день і ніч!.. Бензину пішло дуже багато, а результатів щось не було видно… Крадена картопля, яку приносили хлопчаки, була набагато кращою!..

Де Перейр це помітив… Це його геть загнало в глухий кут… Він вважав, що у нас була неякісна латунь… Вона не мала потрібної провідности… цілком можливо, що так.

* * *

Ми знову зайшли до «Великої кулі»… Тільки на один раз, просто навідати… Нас зустріли там дуже погано… Боже мій! Просто жахливо! Служниці Агати вже не було, вона втекла з міським барабанщиком, батьком сімейства!.. І вони разом віддалися «розпусті»… У всьому був винен я! В селі та в околицях всі так вважали… хоча волочилися за нею всі!.. Просто відбою не було! Але саме я, мовляв, її розбестив! — говорили вони… Вони більше не хотіли нас знати — ні того, ні того! Відмовлялися грати з нами… Чути не хотіли про наших коней і перегони в Шантії… Тепер усі ставки збирав перукар, що жив навпроти пошти!.. Він перейняв нашу систему з конвертами й марками…

Ці люди з «Великої кулі» ще багато чого знали про наші ниці інстинкти! Їм було відомо, наприклад, що ми харчуємося за рахунок місцевих жителів!.. Тепер на двадцять кілометрів навкруг не залишилося курей… Те ж саме було з маслом і морквою!.. Винні були ми!.. Вони не сказали нам цього прямо, бо були лицемірні… Але вони заводили розлогі міркування вголос, з натяками на постріли з рушниці, яких не всім удасться уникнути… особливо зграї дармоїдів, які все одно закінчать на каторзі!.. Ось так!.. До того ж нас обсипали неприємними зауваженнями… Ми пішли не попрощавшись… Пішки до Блем було години дві… Ми мали час подумати про цей «люб'язний» прийом!..

Справи йшли не дуже добре… Наша затія зривалася… Де Перейр чудово це розумів… Я думав, він скаже мені про це… Але дорогою він говорив зовсім про інше… Про зірки й планети… про відстані до них та про їхні супутники… про казкові феєрії, що розгортаються поки ми спимо… Про такі щільні сузір'я, що вони нагадують справжні зоряні хмари…

Ми йшли вже досить довго… Він аж засапався… Він завжди дуже хвилювався, коли йшлося про небо й космічні орбіти… Це вдаряло йому в голову… Йому довелося збавити крок!.. Ми видерлися на пагорб… Він ще досі не міг віддихатися. Ми присіли.

— Бачиш-но, Фердінане, я більше не можу… Не можу робити дві речі водночас… А я робив завжди три або чотири… О! Це не смішно, Фердінане!.. Зовсім не смішно!.. Мене не хвилює життя, Фердінане, але Час!.. Життя — це ми, це ніщо!.. Час! — це все! От поглянь на крихітний Оріон… Ти бачиш Сіріус? Поруч з Терезами?.. Вони проходять… Вони проходять. Вони йдуть, щоб зануритися у велику туманність Антіопи… — Він насилу вів далі, його руки впали на коліна… — От бачиш, Фердінане, колись такого ж вечора я легко знаходив на небі зірку Бетельгейзе… такої ж ясної, кришталевої ночі!.. Можливо, я ще знайду її за допомогою телескопа… Але телескоп у нас навряд чи буде!.. О! Господи! Як це все гидко, варто лише про це подумати!.. От! Як ти гадаєш, Фердінане? Га? Ти згоден?.. О! Скажи, це тебе зачіпає?..

Він захихотів, згадавши про щось… Я нічого не відповів… Мені не хотілося підсолоджувати йому піґулку. Коли він був у доброму гуморі, то завжди молов дурниці… Тим часом він провадив далі…

— Фердінане! Бачиш, мій вірний друже… О! Я хотів би перебувати зовсім в іншому місці… Ти навіть не можеш уявити де! в іншому місці… щоб це було… — Він знову почав жестикулювати, описуючи в повітрі параболи… Водив рукою по Чумацькому Шляху… високо, дуже високо в небі… Щораз він згадував нову зірку, про яку хотів мені розповісти… Але у нього зовсім не залишалося сил… Він хрипів… Йому спирало груди… — Восени у мене почнеться астма! — зауважив він… і заспокоївся… Він ненадовго заснув… скорчившись прямо в траві… Було холодно, тож десь за півгодини я його розбудив… Ми неквапно рушили далі.

* * *

Я ще ніколи не бачив, щоб діти так добре розвивалися… так швидко, як наші, ставали міцнішими й м’язистішими!.. Харчів у нас вистачало!.. Величезні казани з юшкою! Об'їдайся скільки хочеш! і всі хлопці пили вино!.. Вони нічого не хотіли слухати! жодних порад!.. Вони не потребували жодної опіки!.. Вони самі чудово давали собі раду!..

Найбільше ми боялися, що у Мезанж через одного із цих бахурів виросте черево!.. Її мрійливий вигляд не віщував нічого доброго!.. Пані де Перейр увесь час думала про це… Вона відзначала хрестиком на календарі дні, коли у неї знову мали початися місячні.

Дітлахи шастали по пташиних дворах і стайнях з ранку до вечора! Вставали, коли хотіли… Це залежало від фази місяця… Вони майже нічого нам не розповідали… Наші сільськогосподарські роботи проходили переважно вранці… У справі добування їжі наші дітлахи творили справжні дива… Вони були одразу скрізь, у всіх борознах… І в той же час їх не було видно… Вони бавилися в індіанців! І були такі ж спритні й хитрі! Після шестимісячного дослідження навколишньої місцевости! У них прокинулося це чуття, вони навчилися орієнтуватися в складних лабіринтах і ховатися в найменших ямах! Вони знали кожну купину! Краще, ніж місцеві зайці! Вони ловили їх на бігу! А це таки про щось свідчить!

Треба сказати, що без них ми просто здохли б з голоду! Адже ми залишилися зовсім «на бобах»! Тоді як діти приносили нам повні ящики… Вони мали насолоду від того, що годували нас! Ми всіляко їх заохочували…

Наша товстуха змушена була прикусити язика… Їй би хотілося що-небудь сказати… Але це було неможливо! Харчування було важливіше. Хлопчаки розбігалися… Хто куди… Вони мали повну свободу! Батько Ремона, ліхтарник з Леваллуа, єдиний за всю зиму, хто приїздив навідати свою дитину. Йому дозволили це зробити… Він не впізнав свого Ремона! так той змужнів!.. Він був таким кволим, а став справжнім чемпіоном!.. Ми не посвячували його в деталі. Його Ремон не мав собі рівних у крадіжці яєць… Він тягав їх просто з-під курки… яка не встигала й квокнути… Ювелірна робота… Його батько був порядною людиною, він хотів повернути нам свій борг… Сказав, що його малий Ремон став таким здорованем і так зміцнів, що він хоче забрати його з собою в Леваллуа. Він вважав, що той чудово виглядає! Ми не витримали… Й запротестували… відмовилися від грошей… А він був нам винен ще триста монет… за єдиної умови, що він залишить свого малого, аби той міг опановувати глибини сільського господарства. Його синок був на вагу золота… Ми зовсім не хотіли його позбутися. Та й хлопчисько був радий залишитеся з нами… Він не хотів їхати. Так ми й жили… У радіусі двадцяти кілометрів навкруг нас усі ненавиділи, й ненавиділи люто, але наше самотнє життя в Блем-ле-Петі не давало заскочити нас на місці злочину!..

На цих крадіжках найбільше розжиріла товстуха! Вона не мала на що нарікати!.. Поле не могло її прогодувати! Вона важко зітхала і цмулила свій коньяк… Потроху вона звикла до цього піратського життя!.. Й пристрастилася до алкоголю… Можливо, нас чекають нові нещастя?.. Склянку, другу… Потроху, після кави… «Хай буде, що буде… — зітхала вона… — Ти ж не здатний ні на що!..» — говорила вона Куртіалю.

Здобич ми тримали на горищі, в підвалі та в сараях… Діти змагалися між собою, хто принесе більше за день!.. Ми були забезпечені на п'ять місяців уперед… ми могли б витримати тривалу облогу!.. Бакалія! Вино! Маргарин! геть усе!.. Але за столом нас було вісімнадцять осіб, з яких шістнадцять ще росли! А це таки щось означає! Особливо «на селі»…

Дві вихованки одинадцяти і дванадцяти років принесли близько чотирнадцяти каністр бензину для хазяйського мотора. Він аж сяяв від щастя! наступного дня було свято, інші вихованці принесли з Кондуар-Віля, розташованого за сім кілометрів від нас, цілий кошик ромових баб, еклерів і вафель! Тістечка «Сент-Оноре» різних видів і аперитиви! Ба більше, на загальну радість, вони принесли із собою сплачені рахунки!.. це був вищий пілотаж! вони все оплатили! Наші дорогі спритники! Гроші вони тепер добували просто в селі!.. Адже вони не валяються на полях!.. Правду кажучи, ми були задоволені! Але ми не встигли навіть отямитися. Наша репутація була й без того сильно підмочена. А такі махінації завжди залишають сліди… Через два дні за великим Ґюставом і маленькою Леон з'явилися жандарми… Їх відвезли в Бове… Протестувати не було сенсу… Їх запопали на гаманці! Все було зумисно підлаштовано! Справжня пастка!.. У конторі все підтвердилося!.. аж чотири свідки! Заперечувати було неможливо… Й домовитися теж… Залишалося лише розіграти здивування, обурення… й жах! Що ми й робили гуртом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 107. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи