Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Гості пили молоко, охолоджене в компресорному холодильнику з автоматичним регулюванням температури, сонечко пригрівало, наче кварцова лампа, вітерець від води освіжав, як вентилятор, ліс довкола приємно шелестів і виспівував сотнями пташиних голосів, немов на святковому концерті.

— У вас тут наче в раю, — мовив Радоха, висмоктуючи мед із сотів. — У сто разів краще, ніж на тренувальній базі. Якби ще очистити від водоростей куточок озера, щоб можна було поплавати…

— Очищений, — сказав Видерко. — І мишей, які минулого разу з’їли дамську перуку, всіх до одної винищено.

— Мух і комарів теж не видно, — зауважила панна Пшилєппа. — А от павуки, мабуть, є, я ж їх страх як боюся…

— Були, — потвердив Кацпер. — Ще минулого тижня як ішла передача з життя мух, то вони весь екран у телевізорі заснували, але я їх усіх до одної прогнав.

— У вас хтось працює зараз? — поцікавився центрофорвард.

— Ніхто не працює. Хіба я не знаю, що штатних місць немає?

— Ну, але хтось же у вас тут усе поробив?

— За добре слово та сякий-такий харч.

— Хіпі?

— Не знаю. Мені однаково, як кого зовуть, аби порядні були. Запитайте в них самі.

— А вони ще тут? Де?

— Десь тут, — лісник обвів рукою широке коло. — Домовлялися, що прийдуть увечері на вогнище.

— Пліток не минути, — занепокоїлась Марієтта і зазирнула всередину лівої рукавички, в мізинному пальці якої носила відрізаний напам’ять кучерик з чуприни Радохи.

— Ні, це не такі, щоб язиками плескати, — заспокоїв їх лісник і пішов робити свої справи.

Ще якийсь час гості лісової сторожи грілися на сонечку, лежачи із заплющеними очима, а потім співачка тихенько замугикала:

Ти скажи, чи серце твоє, є-є-є,

Біля мене дужче заб’є, є-є-є?

— В даний момент просто шалено, — мовив спортсмен.

— Лишимось тут до четверга — п’ять днів.