Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Я швидше назвав би його моїм давнім знайомим, ніж приятелем, — заперечив капітан Коот і скрушно зітхнув. — Спробуй утекти, коли така шалена погоня.

— Втекти можна, тільки не слід поспішати, — пролунав з-за відра чийсь тихий, але виразний голос.

Повзик глипнув лівим оком на відро, а правим на Коота, здивований, що його баритон раптом змінився на тенор, і промовив:

— Твердження оригінальне, але позбавлене сенсу.

Коот блимнув обома баньками на Повзика і, ще більш здивований, відказав:

— То навіщо його виголошувати?

— Це я вас хотів спитати.

— Кого це «вас»?

— Якщо я кажу вас, то маю на увазі вас, бо ж нас тільки двоє.

— Не досить, що цей тип верзе нісенітниці,— Йонатан, щоб було образливіше, звертався до емальованого відра, — він ще й твердить, що це я кажу казна-що! Все, дятлиську, годі з мене!

— З мене теж, котяро!

Піднялася для удару пазуриста лапа.

Рвучко задерлася гостродзьоба голова.

— Стійте! — закричав хтось, вилазячи у великому поспіху з-за відра. — Це не ви, а я казав і завжди казатиму, що, тікаючи від погоні, яка набирає великої швидкості, треба власний поступальний рух уповільнити до мінімуму. Тоді з самого початку втікач лишиться позаду…

Коот і Повзик уважно придивлялися до гостя, відзначаючи, що він овальний, не має ні шерсті, ні пір’я, широкий, але не високий, через що легко можна прочитати різнокольорові написи, які йшли по колу на його спині:

„BUY — COMPRA — ПОКУПАЙТЕ — ACHETEZ»,

а також дуже дивне гасло, виписане якраз посередині:

«ВЛАСНИЙ — ЗАВЖДИ ПРЕКРАСНИЙ»

Кілька хвилин тривало мовчання. Повзик не настільки знав іноземні мови, щоб зрозуміти написи. Коот не знав точно, де треба робити наголос у французькому слові «ашете». І обом не хотілося зізнаватися в тому, що вони не розуміють змісту трьох слів, виписаних посеред спини.

— Крадіжка? Насильство? Пограбування? — зацвіркав Крилатий.

— На здатного напасти із зброєю в лапі він не схожий, — муркнув Вусатий. — Може, хуліганство?

— Hi, — відповів на все зразу Овальний.