Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Пора давати пазурам свободу,

Буль-буль-буль.

Скоро в світі буде добре знана,

Буль-буль-буль.

Бубжанська славна справа Йонатана,

Буль-буль-буль.

Хто зберегти здоров’я хоче,

Нехай до мене в лапи скочить.

Глибоке дихання не допомагало птахові, погане самопочуття не полишало його. Він знав, що будь-яка спроба дістатися другого берега може скінчитися згубно. Знав, однак не міг перебороти цікавості.

Щоб додати собі духу, птах ступив кілька кроків по стовбуру головою вниз, а щоб трохи пожвавішати, довбонув гострим дзьобом кору, аж у голові загуло й луна пішла по річці, і врешті полетів, легенько посвистуючи крильми. Дві перші дуги хвилястого польоту виконав як належить, а на третій заточився і, різко втрачаючи висоту, ледве перелетів через тернисту аличу, змушений приземлитися зразу ж за живоплотом.

Майже не загальмувавши, птах з розгону беркицьнув між двома іржавими консервними бляшанками, які глухо задеренчали від удару.

— Тихше, хай йому чорт! — зовсім близько прогув оксамитовий баритон.

Птах скочив на рівні лапи, глянув, дивом здивувався, і, щоб не бебехнутися вдруге, забарабанив дзьобом у бляшанку.

Дзень-бом!..

С-с-с-с…

Буль-буль-буль…

Здоровий, у сірі смуги кіт, причаївшись під живоплотом, натискав задньою лапою на помпу, якою надувають пляжні матраци; трубка від помпи, замаскована сухою травою, вела до річки, звідки й долинало булькання.

Свіже повітря, видно, знову привабило рибу, бо кіт грізно ворухнув схожим на ячмінний колосок вусом, відсунув убік пляжний капелюх, який прикривав його, і, мов серпом, змахнув правою лапою. На сонці блиснула луска, у блакитному відрі, яке стояло тут-таки за рибалкою, хлюпнула вода.

— Щоб мене шуліка вхопив! — похмуро лайнувся птах. — Якесь котисько ловить рибу на подмух і, замість з’їсти її, вкидає до емальованого акваріума. Нічого не розумію!