Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Так точно. Прізвище трохи британізоване.

— Але читається по-старопольському, — полестив птах. — Дозвольте, капітане, ковтнути води з вашої посудини.

— Пийте, будь ласка. Вода кришталево чиста. — Йонатан уперся хребтом і нахилив відро, щоб новому знайомцеві, якого, що не кажи, а лелекою не назвеш, було легше дістати до води.

— Чудова! Де брали?

— З цієї ж річки. Тільки вище від заводу.

— Отож-бо, — мовив Ерик і, трохи подумавши, запитав: — А вам не здається, що це директор утік із своєї роботи?

— Ви гадаєте, гналися за магістром[2]-інженером Спритеком? За які гріхи?

— За отруєння. Кричав же той тип у мегафон, що, мовляв, той, хто бачив негідника…

— Йшлося ж про овального.

— Якраз директори мало ходять, багато їдять, отож часто гладшають і стають овальними.

— Тоді б не казали: «Покидьок і шельма». Щодо осіб вищого, ніж звичайні люди, рангу, таких означень не вживають, навіть якщо вони відповідають дійсності. То хтось із підлеглих…

— Виходить, не такий уже й важливий злочинець?

— Можливо. Буває, що завинив пес, а женуть кота.

— Або: крадуть миші, а люди ставлять опудала на птахів. У деяких країнах знищують усе птаство, а потім страждають від засилля павуків, жуків і гусені.

— Як на мене, пане Повзику, то я волів би, щоб його спіймали. Наш рід процвітав завдяки невловимості мого прадіда по материній лінії, славетного кота…

— Ми тут собі баляндрасимо, — перебив його птах, який терпіти не міг просторікувань, — а овального вже, певне, вистежили.

— Вистежили з вертольота, а мотоциклісти схопили.

— Той жевжик його, певне, впізнав.

— Лікарі із «швидкої допомоги» забинтували.

— А ваш друг інспектор Новак складає протокол.