Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Пусти! — репетував обурений Ерик і силкувався вирватись. — Не можна їсти товаришів! Рятуйте!

Йонатан не міг відповісти, бо рот у нього був зайнятий. Гнав щосили на трьох лапах і в останню мить пірнув у дірку. Ледве встиг сховати хвоста по той бік огорожі, як котел паровозика, не витримавши страшного тиску, з гуркотом вибухнув. Вириваючись зсередини, на всі голоси завила пара, засвистіло, захурчало каміння, полетіли уламки чорного і кольорового металу, кропива і бур’ян, з корінням вирвані вибухом.

— Вибач, — муркнув Коот, випльовуючи пір’їну, яку він ненароком вирвав з хвоста підлеглого. — Лети назад на СП, — вернувся він до наказового тону, — спостерігай, і якщо хтось намагатиметься перешкодити, атакуй з бриючого польоту.

— Слухаюсь! — відповів рядовий Повзик.

Злетівши без розгону, крикнув уже з повітря:

— Дякую!

На нього це було не схоже, не та вдача, однак ті кілька годин, що їх він провів у доброму товаристві, безперечно, вплинули на його поведінку.

З найвищої обмітки було вже добре видно всю територію заводу, бо туман, потривожений вибухом, випав росою на бетон і рештки паровозика. Зволожені конструкції заводу виблискували в усій своїй красі. Дві труби, всмоктувальна і відвідна, які вели до річки і ще зовсім недавно були схожі на ноги жука, зараз були так переплутані між собою, що скидались швидше на почате плетиво светра з грубої сріблястої нитки.

Від воріт до місця аварії бігли робітники з інструментами, дружина самооборони розкручувала довжелезний шланг, щоб запобігти можливій пожежі. В зворотному напрямку галопом мчав лише чорний від вугільного пилу Йонатан. Перескочивши пожежний шланг, промайнув під ногами робітників і одним стрибком, аж хмара сажі знялася з шерсті, злетів на лутку відчиненого вікна диспетчерської.

— Тпрусь, замазуро! — крикнув черговий інженер і вхопив клоччя, замахуючись ним на кота.

Та не встиг він ступити й двох кроків, як заступник командира з повітряних справ, навівши згори приціл на руку з клоччям, ввійшов у піке й довбонув чергового у вухо.

Тієї ж миті капітан Коот стрибнув на розподільний щит і вимкнув струм.

Обидва десантники враз вилетіли назад через вікно.

— Кінець операції! Збір на пункті входу! — наказав Йонатан, перебуваючи у верхній точці свого стрибка.

— Зрозумів. Виконую, — відповів Ерик з бойової повітряної напівпетлі.

Їхні подальші дороги розійшлися, бо Крилатий почав набирати висоту, а Вусатий, підвладний силі тяжіння, приземлився на траву.

Поблизу не було ніякого сховища, тому він просто ліг у затінку, прислухаючись.

Інженер, якого Ерик дзьобнув у вухо, почав кликати на поміч, галасуючи дедалі дужче. Одночасно, перехилившись через підвіконня, він видивлявся винуватців свого нещастя, проте нічого не бачив, бо Ерик уже давно зник у повітрі, а Йонатана маскувала нерухомість, яка врятувала не одного розвідника.

Знеструмлені мотори затихли, насоси качали чимраз повільніше, і капітан подумав з полегкістю, що йому вдалося врятувати блокуючу групу — тобто Бікі, більше вже не присмоктаний до труби, міг вертатись назад до річки. Що Бікі не заблукає, Коот був певен; труба, хоч яка заплутана, виведе, куди треба.

Від міста долинув звук сирени, який наближався з кожною секундою. У Йонатана холодок пробіг по спині. Такого пронизливого сигналу, як у патрульного фіата інспектора Новака, не мала жодна машина. Потерпілий черговий теж почув здоровим вухом цей звук, зліз з підвіконня і, вхопивши телефонну трубку, закричав: