Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Не гаючи ані секунди, Йонатан відчинив дверцята топки, вхопив совкову лопату і заходився розмірено кидати вугілля на колосники, вкриваючи їх рівним тонким шаром. В отворі топки на мить потемнішало, потім почервоніло, зажевріло, роз’ярилося сотнями жовтогарячих пломінчиків. Стрілка манометра, який показував тиск пари в котлі, здригнулась і рушила з нульової позначки, піднімаючись, наче повіка над оком після сну.

Ще десять лопат — і стрілка косо пішла вгору. Потім іще п’ятнадцять з верхом, і, зупинивши стрілку на вертикальній позначці, манометр доповів: котел розпирає така енергія, що вже варто й попрацювати.

Минала сьома хвилина від години Нуль, коли закурений вугільним пилом Йонатан штовхнув ліворуч важіль регулятора і взявся за реверс, подаючи пару на поршні.

— Чах-ча-ах? — запитав здивований паровозик, та зразу ж зібрав сили, скреготнув іржавими деталями і, повільно обертаючи колеса, сам собі відповів: — Чах-ча-ах!

Ерик, що виконував функції групи спостереження і прикриття, побачив клубок диму, викинутий під тиском нари високо вгору, і тричі вдарив дзьобом у вентиль. Дзвін пішов по металевих конструкціях, поплив над землею і сягнув води.

Почувши сигнал, Бікі, на якого покладалася роль групи блокування, дав себе всмоктати. Легенько гальмуючи плавцями, він повільно плив у трубі спочатку понад берегом, потім, долаючи чотири крутих повороти й форсуючи вигини, понад коліями і врешті, опинившись біля дросельного клапану, наглухо затулив його власним пластроном, перекриваючи доступ води.

Під черевом у нього гули насоси, довкола було дуже темно, і ми погрішили б проти істини, якби сказали, що рядовий Хелонідес не відчував страху. Однак відвага полягає не в тому, щоб не боятись, а в тому, щоб не показати страху й виконувати бойовий наказ, ніби нічого й не сталося. Слід сказати, що Бікі, як десантник-початківець, мав завдання трохи полегшене, оскільки перебував усередині труби сам і, присмоктаний до неї, не міг ні ляку перед будь-ким виявити, ані втекти.

Тим часом капітан Коот, що був ударною групою, під’їхав паровозом до труб. Підчіпляючи по черзі то ту, то ту, раз спереду, раз іззаду, а коли треба, то й підпихаючи буферами, почав перетягувати їх з місця на місце. Всмоктувальну трубу він підкладав під відвідну, потім відвідну під всмоктувальну, дедалі більше їх заплутуючи.

Гр-р-р, скр-р-р! — скреготав метал, тягнучись по рейках.

Шур-р, гур-р! — протестував він, човгаючи по бетонній плиті узбережжя.

Усе це робилося за наперед усталеним планом, розробленим на основі не стільки солдатського, скільки юнацького чи навіть дитячого досвіду Йонатана, якого в ті давні часи звали, у що важко повірити, Натанком.

Робота йшла як по маслу, капітан час від часу із задоволенням гладив вуса, щораз більше вимащуючи їх у чорне, і шалено крутив реверс, щохвилини міняючи напрямок їзди. При цьому він сам собі говорив якісь дивні слова, схожі на заклинання:

— Перший — самі, другий — половину в кожний, третій — вбити між перші, четвертий — половину в кожний. П’ятий іде як третій. А шостий, друже, точнісінько як другий.

Минуло сімнадцять хвилин від години Нуль, і роботу було закінчено. Йонатан ухопився за тягло паровозної сирени, щоб дати сигнал групі спостереження і прикриття включитися в безпосередню диверсійну акцію. Дріт скреготнув, рипнув важіль, але сирена мовчала.

Пройнятий лихим передчуттям, Коот шарпнув заслінку, яка закривала запобіжник котла. Клапан стукнув, але… нічого не сталося.

Тиша.

— Кляті яйця! — таємниче муркнув Йонатан, зіскочив з паровоза й замість сигналу заволав: — Крилатий, до мене!

Не буває такої бойової, а особливо диверсійної, операції, під час якої десантники не зіткнулися б із несподіваними перешкодами. Тут важливо зуміти блискавично пристосуватися до нових умов.

— Мав бути гудок, — докірливо сказав рядовий Повзик, виринаючи з туману.

— Та закрий роток, — відповів Йонатан і, не гаючи часу на з’ясування деталей, показав, яку заклепку треба вибити з манжета, що з’єднував дві частини труби.