Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Ерик з усієї сили рубонув дзьобом.

— Ай-й! — крикнув Йонатан. — Це ж не заклепка.

— А де треба вибити?

— Отут, — ще раз показав Вусатий і тієї ж миті зойкнув від болю. — О-йой!

— Що таке? — спитав Ерик.

— Якщо ти втретє… — сичав Йонатан, притримуючи зубами кінець бинта і перев’язуючи свою праву лапу, — якщо ти втретє не влучиш у заклепку, яку я тобі показую, загинеш у моїх пазурах, перш ніж цей котел вибухне.

— А коли він рвоне?

— За кілька хвилин.

— Навіщо?

— Бо в ньому постійно щось варили, і круті яйця закрили не тільки сирену, а й запобіжний клапан. — Капітан говорив спокійно, але з кожним словом серйозніше. — По заклепках… короткими чергами… лупи! — скомандував нарешті він, завбачливо ховаючи обидві передні лапи і відступаючи назад.

Рядовий Повзик, настраханий не стільки обіцянкою смерті в котячих пазурах, скільки перспективою вибуху, замахнувся і, не спускаючи паровоза з ока, видав дзьобом серію ударів.

Бам! — стукнув манжет.

Бум! — відповіла труба.

Дзень! — вискочила заклепка.

— Далі! — наказав командир.

Бам! Бум! Дзинь!

— Ще одну! — закричав Коот, видираючись по металевій драбинці й заглядаючи всередину паровоза.

Те, що він побачив, навіть тигра, — якби котрийсь із цих хижаків знався на паровозах і манометрах, — могло ввести в стан непритомності: стрілка, яка показувала тиск пари, давно перейшла червону риску, зламала обмежувач у кінці шкали і бігала по колу, немов стрілка секундоміра під час олімпійських змагань, а вугілля в топці не тільки не згасало, а розгорялося щораз більше.

Бам! Бум! Дзень!

Третя заклепка ще свистіла в повітрі, коли капітан Коот, вхопивши в зуби рядового Повзика, вже мчав великими стрибками в бік огорожі.