Розділ «V»

Тимчасом Поліна, коли стара вхопила її за ручку, заплакала ще гірше. Саже хотіла вже вийти із скверу, та раптом передумала й сіла на краю лави, стараючись заспокоїти дівчинку:

— Годі, не плач, а то тебе візьмуть поліцаї... Ми підемо з тобою до мами й тата. Ти ж мене знаєш, правда? Адже я «добра тіточка», пам'ятаєш? Ану, посміхнися!

Та сльози душили Поліну. Вона хотіла додому. Тоді мадмуазель Саже спокійнісінько дала їй виплакатись, вичікуючи, доки дитина заспокоїться. Бідна дівчинка змерзла і тремтіла в мокрих спідничках та панчішках; витираючи сльози кулачками, вона розмазувала грязь по всьому обличчі, аж до самих вух. Коли дитина трохи заспокоїлась, стара заговорила солодким голосом:

— Твоя мама добра, правда? І любить свою доню?

— Так, так,— відповідала, хлипаючи, Поліна.

— А тато теж незлий, він тебе не б’є з мамою не свариться?.. Про що вони говорять увечері, коли лягають спати?

— Ой, не знаю. Мені тепло в моєму ліжку.

— Вони говорять про свого кузена Флорана?

— Не знаю.

Мадмуазель Саже зробила суворе лице і вдала, наче хоче встати й піти.

— Ти брешеш і більше нічого... А ти ж знаєш, що брехати не можна!.. Коли ти говоритимеш неправду, я тебе покину тут, і Мюш знову щипатиме тебе.

Мюш, який походжав коло лави, втрутився в розмову, зауваживши рішучим тоном маленького чоловіка:

— Та вона ще дурна, не розуміє... Ось я помітив, як мій добрий приятель Флоран учора напік раків, коли мама йому сказала жартома, що він може її поцілувати, якщо йому це приємно.

Поліна, налякавшись, що її покинуть, знову заревла на весь голос.

— Та замовкни ж ти, погань! — шипіла мадмуазель Саже, штовхаючи дівчинку.— Я не піду, я куплю тобі ячмінного цукру, чуєш? Ячмінного цукру!.. Так ти не любиш кузена Флорана?

— Ні, мама каже, що він непорядний.

— Бачиш, значить, мама таки щось казала?

— Один раз увечері в мене в ліжку був Мутон, я спала з Мутоном... Вона татові казала: «Твій брат тільки тому і втік з каторги, щоб нас усіх з ним разом туди назад заслали».

Мадмуазель Саже тихенько скрикнула і скочила з лави, вся тремтячи, мов ясна блискавиця засвітила їй просто в очі. Стара знову вхопила Поліну за ручку і мало не бігом потягла її до ковбасної, не промовивши й слова, затиснувши уста й посміхаючись сама до себе. В її пронизливому погляді світилася таємна радість. На розі вулиці Пірует Мюш, який досі, підстрибуючи, біг за ними і радів, що в Поліни такі мокрі й закаляні панчішки, обачно зник. Ліза смертельно хвилювалась. Побачивши свою дочку, брудну, як ганчірка, вона була така вражена, що тільки повертала дівчинку на всі боки, навіть не думаючи її набити. Тимчасом стара казала рипучим голосом:

— Це малий Мюш... Я, розумієте, швидше привела її додому... Я застукала їх удвох під деревом у сквері. Хто й зна, що вони там робили... На вашому місці я б оглянула її. Син такої паскуди на все здатний.