Розділ «II»

Може б, Ліза ще стрималася, щоб Нормандка не подумала, наче вона позаздрила її мереживному банту. Але ж сусідки не тільки підглядали за нею, вони приходили сюди ображати її. Це вже перевищувало всяку міру терпіння. Мадам Кеню нахилилася, спираючись кулаками на прилавок, і промовила хрипкуватим голосом:

— А минулого тижня, коли ви продали, мені дві камбали, хіба ж я приходила до вас говорити при чужих людях, що ваша риба була смердюча?

— Смердюча!.. Моя камбала смердюча?—закричала,спалахнувши, торговка.

Вони якусь хвилину стояли над м'ясом, задихані, занімілі й страшні. Зворушливої дружби як не було; досить було одного слова, щоб з-під привітної посмішки показались гострі зуби.

— Ви грубіянка,— сказала Луїза Мегюден — Ніколи ноги моєї більше тут не буде!

— Від такої чую,— відповіла мадам Кеню.— Знаємо ми, що ви за одна.

Торговка рибою вийшла, кинувши таке слівце, від якого ковбасниця аж затремтіла вся. Ця сцена відбулася так швидко, що приголомшені чоловіки не встигли втрутитись. Ліза швидко оволоділа собою. Вона продовжувала розмову, не роблячи жодного натяку на те, що сталось, Коли повернулася продавщиця Огюстіна, яку десь посилали в справах, Ліза відвела Гавара вбік і сказала йому, щоб він не давав іще відповіді Верлакові; вона обіцяла, що вмовить Флорана, попросивши для цього щонайбільше два дні строку. Кеню повернувся на кухню. Гавар забрав Флорана з собою. Коли вони заходили до Лебігра випити по чарці полинівки, торговець показав

Флоранові на трьох жінок, що розмовляли в критому проході між павільйоном морської риби та павільйоном живності.

— Ач, як мелють язиками! — пробурмотів він заздрісно.

На ринку було порожньо. Справді, мадмуазель Саже, мадам Лекер і Сар’єтта зійшлися на краю тротуара. Стара діва розпиналася:

— А що, казала я вам, мадам Лекер, що ваш зять і днює, і ночує в їхній крамниці? Ось самі бачили його там!

— Та бачила, бачила на власні очі! Сидів на столі, як у себе вдома.

— А я,— підхопила Сар’єтта,— нічого поганого не чула. Не знаю, що ви там забрали собі в голову.

Мадмуазель Саже знизала плечима.

— У вас у самих, моя красунечко, душа добра,— заперечила вона,— то ви й не бачите поганого. Хіба ж ви не розумієте, нащо Кеню заманюють до себе Гавара?.. А я б’юсь об заклад, що він усе своє майно залишить маленькій Поліні.

— Ви так гадаєте? — скрикнула мадам Лекер, аж позеленівши від злості. Потім продовжувала говорити змученим голосом, наче їй завдали тяжкого удару:

— Звичайно, я жінка одинока, беззахисна; цей чоловік може зробити все, що захоче... Ви ж чуєте, як за нього заступається племінниця? Вона забула, скільки коштувала мені, і ладна вже зрадити мене.

— Та ні, тіточко,— заперечила Сар’єтта.— Ви ж самі раз у раз на мене наговорюєте.

Тут між ними сталося примирення, і вони поцілувалися. Племінниця обіцяла більше не дрочити тітки, а тітка заприсяглася всіма святими, що любить Сар’єтту, як рідну дочку. Тоді мадмуазель Саже порадила їм, як поводитись, щоб Гавар не розкидався так своїм добром. Вони всі троє вирішили, що Кеню-Граделі — нікчемні люди і за ними треба добре наглядати.

— Не знаю, що там у них робиться,— сказала стара діва,— але там тхне чимось негарним. Скажіть, що ви думаєте про цього Флорана, двоюрідного брата мадам Кеню?