Розділ «II»

Три жінки підступили ближче одна до одної і притишили голоси.

— Ви ж знаєте,— казала далі мадам Лекер,— що одного ранку ми бачили його в подертих черевиках, у запорошеному одязі? Він був схожий на злодія, який щойно вчинив злочин... Я просто боюся цього чоловіка.

— Ні, він хоч і худий, а людина непогана,— пробурмотіла Сар’єтта.

Мадмуазель Саже замислилась, а тоді раптом сказала вголос:

— Вже два тижні я ламаю собі голову, і хай мене Господь поб’є... Звичайно, Гавар його знає... Я сама десь зустрічала його, та тільки пригадати не можу.

Вона ще копалась у своїх спогадах, коли раптом на них вихором налетіла Нормандка, що вибігла з ковбасної.

— Нічого сказати, чемна ж ота гладка тварюка Кеню! — закричала вона, рада, що є перед ким полегшити своє серце.— Подумайте, ця падлюка сказала мені, що я продаю смердючу рибу! Ну, й вишпетила ж я її! От вони так справді труять людей гнилою свининою у своїй поганій крамниці.

— Що ж ви їй сказали? — запитала стара, не тямлячись від радості, що приятельки посварились.

— Я? Та нічого, нічогісінько!.. Я зайшла і дуже ввічливо сказала, що прийду завтра ввечері по кров’яну ковбасу, а вона як визвіриться на мене! Наговорила сім мішків гречаної вовни... Підла ліцемірка! Ще чесну вдає! Пождіть, вона поплатиться за це дорожче, ніж гадає.

Три жінки відчували, що Нормандка бреше, та це анітрохи не завадило їм підтримати її. Вони повернулися в бік вулиці Рамбюто, лаючись, вигадуючи неймовірні речі про бруд на кухні Кеню, зводячи на ковбасників чудернацькі обвинувачення. Коли б ті торгували людським м’ясом, то й тоді б вибух обуреная торговок не міг бути страшнішим. Торговка рибою мусила тричі повторити свою розповідь:

— Ну, а що казав двоюрідний брат? — лукаво запитала Саже.

— Двоюрідний брат! — ущипливо підхопила Нормандка верескливим голосом.— Та невже ви вірите, що він і справді двоюрідний брат? Цей довгань — просто її полюбовник!

Три інші кумоньки почали голосно заперечувати. Лізина чеснота була відома всьому кварталу, і в неї вірили непохитно.

— Та облиште! Ці товсті недоторки оброслі жиром...Хотіла б я побачити її голу, цю хвалену праведницю... Та чоловік її — така роззява, що вона, напевне, наставила йому роги!

Мадмуазель Саже похитала головою, немов бажаючи сказати, що й вона не від того, щоб приєднатися до цієї думки. Потім тихесенько додала:

— Авжеж. Тим більше, що той двоюрідний брат наче з неба звалився, і історія, яку Кеню про нього розповіли, досить-таки непевна.

— Так, це полюбовник товстухи,— знову підтвердила торговка рибою.— Якийсь волоцюга, пройдисвіт, якого вона десь на вулиці підібрала... Це одразу видно!

— Худі чоловіки дуже палкі,— переконливо підхопила Сар’єтта.

— Вона його в усе новеньке одягла,— зауважила мадам Лекер.— Він, мабуть, недешево їй коштує.

— А так, так, ви, може, й маєте рацію,— белькотіла Саже.— Треба розвідати.