Розділ «I»

— Та що це ви говорите, Лакайль!.. Адже ви перепродасте її парижанам по чотири, по п’ять су за пучок; не заперечуйте. По два су, якщо хочете.

Коли чоловік пішов, вона продовжувала говорити вслід йому:

— Люди гадають, що воно в мене само по собі росте... Хай пошукає моркви по одному су цей п’яниця Лакайль!.. Ось побачите, він ще повернеться.

Це вже вона говорила до Флорана. Сівши коло нього, жінка продовжувала:

— Якщо ви давно не бували в Парижі, то, мабуть, ще не знаєте Центрального ринку? Його збудовано років п’ять тому... Отут, дивіться, поряд з нами — павільйон для продажу фруктів і квітів. Далі продають рибу, а позаду — городину, масло, сир... По цей бік шість павільйонів, а там, навпроти, чотири: в них продають м’ясо, тельбухи, птицю. Місця тут досить, тільки взимку дуже холодно. Кажуть, іще два павільйони збудують, як знесуть будинки навколо Хлібного ринку. Ви чули про це?

— Ні,— відповів Флоран.— Я був за кордоном... А як називається оця велика вулиця навпроти нас?

— Це нова вулиця, Пон-Неф. Вона починається від Сени і доходить сюди, до вулиць Монмартр і Монторгейль... Як розвидниться, то ви одразу впізнаєте.

Побачивши, що над її ріпою нахилилась якась жінка., мадам Франсуа встала і приязно промовила:

— А, це ви, тітко Шантмесс?

Флоран дивився вздовж вулиці Монторгейль. Саме тут міська варта схопила його в ніч на 4 грудня. Близько другої години дня він проходив Монмартрським бульваром, поволі посуваючись в юрбі, і усміхався, дивлячись, як багато солдатів виставив напоказ Єлісейський палац, щоб надати собі більше ваги. Раптом солдати почали стріляти просто в людей і очистили за якісь чверть години весь тротуар. Флорана стисли, і він, збитий з ніг, непритомний, упав на розі вулиці Вів’єн; оскаженіла юрба топтала його тіло в панічному жаху від пострілів. Коли уже все втихомирилось, він хотів підвестись, але не міг: на ньому лежала мертва молода жінка в рожевому капелюсі; її шаль, під якою була легенька косинка в дрібну складочку, зсунулася. На грудях косинка була пробита двома кулями. І коли Флоран, щоб звільнити свої ноги, легенько зштовхнув труп молодої жінки, струмочки крові з обох ран потекли по його руках. Він скочив і, мало не збожеволівши од жаху, кинувся тікати, без капелюха, із закривавленими руками. До самого вечора блукав він, очманілий, а перед очима в нього весь час була вбита молода жінка, що лежала впоперек його ніг, її бліде обличчя та великі, широко розплющені блакитні очі. Її уста скривилися від страждання, вона немов дивувалася з своєї наглої смерті, а вигляд її був соромливий. У свої тридцять років Флоран не наважувався дивитись на жінок; проте це обличчя закарбувалося в його пам'яті й серці на все життя, неначе це була його кохана, яку він утратив. Увечері, ще схвильований жахливими подіями того дня, Флоран, несподівано для себе опинився у винарні на вулиці Монторгейль, де якісь люди розмовляли про те, що треба будувати барикади. Він пішов з ними, допомагав їм вибирати каміння з бруку, а потім, стомлений від блукань по вулицях, сів на барикаді, кажучи собі, що, як надійдуть солдати, він битиметься. При ньому не було навіть ножа, а голова його так і лишилась нічим не прикрита. Годині об одинадцятій Флоран заснув; йому снилися дві дірочки, пробиті на косинці в дрібну складочку; вони дивились на нього, мов червоні очі, повні кривавих сліз. Флоран прокинувся від того, що чотири сержанти міської варти били його кулаками. Оборонці барикади повтікали. Поліцаї, побачивши, що руки Флорана в крові, дуже розлютилися й мало не вбили його. То була кров молодої жінки.

Поринувши у спогади, Флоран звів очі на циферблат годинника на церкві Сен-Есташ, хоч стрілок на ньому не було видно. Вже було близько четвертої години. Центральний ринок не спав. Мадам Франсуа стояла, розмовляючи з тіткою Шантмесс, яка торгувалася за пучок ріпи. І Флоранові пригадалося, що його ледве не розстріляли тут, під стіною церкви Сен-Есташ. Взвод жандармів допіру розтрощив голови п’ятьом нещасним, захопленим на барикаді вулиці Гренета. П’ять трупів валялось на тротуарі там, де він сьогодні, здається, помітив рожеву редиску. Флоран урятувався тоді від розстрілу тому тільки, що поліцаї були озброєні самими лише шпагами, його відвели до найближчого поліцейського поста, залишивши начальникові караулу клаптик паперу, на якому було надряпано олівцем: «Взятий із закривавленими руками. Дуже небезпечний». До самого ранку тягали його від участку до участку. Клаптик паперу незмінно супроводжував його. На Флорана наділи ручні кайданки й пильнували, як несамовитого божевільного. В участку на вулиці Ленжері п’яні солдати хотіли було його розстріляти та несподівано отримали наказ доставити арештованих в будинок поліцейської префектури. Через день Флоран був уже в казематі Бісетрського форту. Відтоді він весь час страждав від голоду, сотні арештованих сиділи в підземеллі, в задусі і наче звірам, посадженим у клітку, їм кидали шматочки хліба. Коли Флоран став перед слідчим, не маючи ні свідків, ні захисника, його звинуватили в таємній змові.

І коли він присягався, що це неправда, суддя витяг із справи клаптик паперу: «Взятий із закривавленими руками. Дуже небезпечний». Цього було досить. Його засудили до заслання. За шість тижнів, у січні, тюремник збудив уночі Флорана, і його разом з більш як чотиримастами інших арештантів було замкнено у дворі. Через годину цю першу партію, з кайданами на руках, і вирядили між двома шеренгами жандармів з зарядженими рушницями на понтони і в заслання.

Арештанти минули Аустерліцький міст, пройшли бульварами й прибули на Гаврський вокзал. То була весела карнавальна ніч: вікна ресторанів на бульварах сяяли вогнями; на розі вулиці Вів’єн, на тому самому місці, де Флоранові ще ввижалася забита жінка, чий образ він носив у собі, стояв екіпаж, в якому сиділи дами в масках, з голими плечима і весело розмовляли між собою. Вони були незадоволені, що не можуть проїхати далі «через отих каторжних, яким і краю не видно». Від Парижа до Гавра арештантам не дали ані крихти хліба, ані ковтка води: їм забули перед виїздом видати пайку. Вони поїли тільки через тридцять шість годин, коли ними, як оселедцями, напхали трюм фрегата «Канада».

Ні, голод більше не залишав його. Флоран перебирав свої спогади і не міг пригадати й години, коли він був ситий. Флоран увесь висох, шлунок йому стягло, шкіра присохла до кісток. А тепер він знову побачив Париж, розжирілий, пишний, де в нічній темряві їжа валилась аж через край; він приїхав сюди на ложі з городини, він потопав у незвіданій їжі; ці гори їстівного хвилювали його. Значить, щаслива карнавальна ніч тривала аж сім років. Флоран знову бачив перед собою осяяні вікна на бульварах, веселих жінок, бачив місто-ласуна, яке покинув тієї далекої січневої ночі; і йому здавалося, що все це виросло, розквітло серед громад Центрального ринку, величний подих якого, ще важкий від учорашньої неперетравленої їжі, він нібито чув.

Тітонька Шантмесс таки наважилася купити дванадцять пучків ріпи. Вона тримала їх у фартусі, на своєму животі, від чого її гладкий стан зробився ще кругліший, і, стоячи, продовжувала розмовляти тягучим голосом. Коли вона пішла, мадам Франсуа знову підсіла до Флорана і сказала:

— Оцій бідній тітоньці Шантмесс щонайменше сімдесят два роки. Я ще дівчинкою була, коли вона вже купувала ріпу в мого батька. І в неї нікогісінько з родичів! Прийняла вона до себе якусь безпритульну, не знати звідки, але та їй погано віддячила... І ото живе собі, торгує зеленню й заробляє свої сорок су на день... Я б не могла так жити в оцьому чортовому Парижі день за днем, усе на тротуарі. І хоч би тобі один родич який тут був!

А що Флоран не відповідав вона спитала:

— А ви маєте рідню в Парижі?

Він удав, що не чує. До нього повернулась недовірливість. В голові його було повно розповідей про агентів, що чатували на людину за кожним рогом вулиці, про жінок, які продавали таємницю, вивідавши її в бідних утікачів. Мадам Франсуа сиділа поруч з ним; правда, вона здавалася йому порядною, таке спокійне було її широке обличчя на фоні чорно-жовтих смуг фулярової картатої хустки . Їй було, мабуть, років тридцять п’ять; трохи повна, вона була ще гарна, свіжа, бо жила весь час на повітрі; мужній вираз її обличчя пом’якшувався карими очима, лагідними й щирими. Звичайно, вона була дуже цікава, але під цією цікавістю приховувалась її доброта.

Мадам Франсуа не образилася на Флорана за мовчання ї казала далі: