Розділ «Подорож Тора до Країни велетнів»

I

Тьяльві та його сестра Рьосква жили зі своїм батьком Егілем і матір’ю на фермі, розташованій на межі з диким краєм. За їхньою фермою жили чудовиська, велетні та вовки, і Тьяльві не раз потрапляв у халепу й мусив давати драла. Він бігав швидше за будь-кого чи будь-що. Живучи на межі з дикою країною, Тьяльві та Рьосква звикли бачити чудеса та усілякі дива, що траплялися в їхньому світі.

Але найбільш дивним для них став день, коли двоє мандрівників з Асґарда, Тор і Локі, прибули на їхню ферму в колісниці, запряженій двома велетенськими цапами, яких Тор називав Рикуном та Скреготієм. Боги розраховували на нічліг і хліб-сіль. Вони були величезні й могутні.

— У нас немає їжі для таких, як ви, — сказала Рьосква вибачливо. — Ми маємо овочі, але зима видалась важкою, і в нас не залишилось навіть жодної курки.

Тор щось буркнув у відповідь. Він узяв ножа і зарізав обох своїх цапів, а тоді зняв із них шкуру. Він поклав цапів у величезну каструлю, що висіла над вогнем, поки Рьосква та її мати нарізали свої зимові запаси овочів і кидали їх туди ж.

Локі відвів Тьяльві вбік. Хлопчик боявся Локі: його зелених очей, його пошрамованих губ, його посмішки. Локі мовив:

— Послухай, мозок із кісток тих цапів — найкраща їжа для молодого парубка. Прикро, що Тор завжди залишає його весь собі. Якщо ти хочеш вирости таким сильним, як Тор, тобі треба скуштувати кістковий мозок його цапів.

Коли їжа була готова, Тор узяв собі цілого цапа за порцію, а м’ясо другого цапа розділив між п’ятьма людьми.

Він поклав цапині шкури на землю і, коли їв, кидав кістки на шкуру свого цапа.

— Складайте кістки на іншу шкуру — наказав Тор іншим. — Не ламайте і не жуйте жодну з кісток. Їжте тільки саме тільки м’ясо.

Думаєте, ви їсте швидко? Ви б побачили, як жере Локі. Однієї миті страва стоїть перед ним, а іншої — тарілка вже порожня і він витирає масні губи рукою.

Решта їли повільніше. Але Тьяльві не міг забути, що йому сказав Локі, й коли Тор вийшов з-за столу за природною потребою, Тьяльві взяв ножа, розрізав одну кістку з ноги цапа і висмоктав із неї трохи мозку. Потім повернув пошкоджену кістку на цапину шкуру, заховавши її поміж цілих кісток, щоб ніхто ні про що не дізнався.

Тієї ночі всі спали разом у великій залі.

Вранці Тор укрив кістки цапиними шкурами. Він взяв свій молот Мйольнір, підніс його високо вгору і промовив: «Рикуне, зберися купи». Спалахнула блискавка: Рикун потягнувся, забекав і пішов пастись. Тор сказав: «Скреготію, зберися купи», — і Скреготій зробив те саме. Але раптом він похитнувся і незграбно пошкутильгав до Рикуна, а тоді тонко забекав, немовби від болю.

— У Скреготія зламана задня нога, — сказав Тор. — Принесіть мені палицю і шматок тканини.

Він зробив шину і наклав її на ногу цапові, а тоді поглянув на сімейство, і Тьяльві зрозумів, що в житті не бачив нічого страшнішого за червоні палаючі очі Тора. Його кулак стискав руків’я молота.

— Один із вас зламав цапину кістку, — прогримів Тор страшним голосом. — Я дав вам, люди, їжу і попросив лиш про одне, а ви мене підвели.

— Це зробив я, — зізнався Тьяльві. — Я зламав кістку.

Локі намагався зберігати серйозний вигляд, та однаково всміхався кутиками вуст. І це була аж ніяк не підбадьорлива усмішка.