Розділ «Як Химір і Тор ходили на риболовлю»

Боги зайшли до величезного будинку Егіра, збудованого на березі моря.

— Ми прибули, — гукнув Тор, який очолював ватагу. — Влаштовуйте для нас бенкет!

Егір був найбільшим із морських гігантів. Він мав дружину Ран, що збирала у свою сіть потопельників, і дев’ятьох дочок, які були морськими хвилями.

Егір не бажав годувати богів, але й не хотів із ними битись. Він поглянув в очі Тору і сказав:

— Я влаштую бенкет — найліпший з усіх, які ви відвідаєте у своєму житті. Мій слуга Фімафенг гарно обслужить кожного з вас і подасть стільки їжі, скільки вмістять ваші животи, і стільки елю, скільки ви зможете випити. Я маю лише одну умову: спершу вам слід принести мені такий великий казан, в якому можна наварити елю на вас усіх. Вас дуже багато, і у вас гарний апетит.

Егір чудово знав, що в богів не було такого казана. А коли так, то він міг не влаштовувати для них бенкет.

Тор запитав поради в інших богів, проте кожен із них вважав, що такого казана просто не існує. Наостанок Тор звернувся до Тюра, бога битви та війни. Той почухав підборіддя своє лівою, і єдиною, рукою.

— На краю світового океану, — мовив він, — живе король гігантів Химір. У нього є казан глибиною три милі. Більшого за нього на світі немає.

— Ти певен? — запитав Тор.

Тюр кивнув.

— Химір мій вітчим. Він одружений із моєю матір’ю, — пояснив він. — Вона велетка. Я бачив величезний казан на власні очі. І оскільки я член родини, мене радо приймуть в домі Химіра.

Тюр і Тор сіли в Торову колісницю, в яку були запряжені цапи Рикун і Скреготій, і невдовзі прибули до величезної фортеці Химіра. Тор прив’язав цапів до дерева, і боги удвох зайшли всередину.

На кухні стояла велетка, яка нарізала головки цибулі завбільшки як валуни й шинкувала качани капусти, кожен розміром як човен. Тор витріщився на неї: стара мала дев’ятсот голів, і кожна наступна була потворнішою та страшнішою за попередню. Він відступив крок назад. Тюр, натомість, не виказував стурбованості. Він гукнув:

— Вітаю, бабусю. Ми прийшли дізнатися, чи можна позичити Химірів казан, щоб наварити пива.

— Які ви крихітні! Я подумала, що це миші, — відповіла бабуся.

Коли вона говорила, складалося враження, ніби це кричить натовп людей.

— Я тобі нічим не допоможу, онучку. Краще поговори зі своєю матір’ю.

Вона гукнула:

— У нас гості! Прийшов твій син із другом.