Розділ «Подорож Тора до Країни велетнів»

Потім він нахилився і прикрив вуста рукою, так наче не хотів, щоб це хтось підслухав, але його шепіт все одно був настільки гучний, що міг оглушити.

— Я випадково почув, що ви, хлопці, говорили про те, який я велетенський. Певно, то, на вашу думку, був комплімент. Але якщо ви коли-небудь дістанетеся півночі, то зустрінете справжніх, дійсно здоровецьких гігантів. І от тоді побачите, яке я поряд з ними малятко.

Скрімір вдруге усміхнувся, а тоді почвалав на північ, і земля загула під його ногами.

III

Кілька днів вони йшли на схід через Йотунхейм, постійно орієнтуючись на сонце.

Спочатку їм здавалося, що попереду, недалеко від них, височіє звичайна фортеця; вони рухались вперед, набираючи темп, але фортеця не збільшувалась, не мінялась і не ближчала. За наступні дні вони збагнули, наскільки вона велика і як до неї далеко.

— Це і є Утґард? — запитав Тьяльві.

Локі був майже серйозним, коли сказав:

— Так. Звідси походить моя сім’я.

— Ти бував тут раніше?

— Ні.

Вони піднялись до фортечної брами, але там нікого не було. Зсередини долинали звуки, що нагадували вечірку. Брама була вищою за більшість соборів. Її вкривали металеві прути такого розміру, що жодні небажані гіганти не підступилися б і на крок.

Тор погукав, та йому ніхто не відповів.

— Зайдемо? — запитав він у Локі та Тьяльві.

Вони пригнулись і пролізли під прутами брами.

Пройшовши внутрішній двір, мандрівники зазирнули до великої зали. Там стояли лави заввишки як дерева, а на них сиділи велетні. Тор зайшов до зали. Тьяльві був наляканий, але не відставав від Тора, а Локі крокував останнім.

Вони побачили короля велетнів, що сидів на найвищому стільці в кінці зали. Трійця перетнула залу і низько вклонилась.

Король мав довгасте мудре обличчя і вогненно-руду бороду, а його очі були кольору криги. Він поглянув на мандрівників і звів брову.

— Боже милостивий, — мовив він. — До нас вторглися карапузики. А, ні, прошу вибачення. Ти, певно, знаменитий ас Тор, а от ти мав би бути Локі, сином Лаувейї. Я був знайомий із твоєю матір’ю. Вітання, малий родичу. Я Утґарда-Локі, тобто Локі з Утґарда. А ти хто такий? — звернувся він до хлопця.

— Тьяльві, — назвався той. — Я Торів раб.