Розділ «Подорож Тора до Країни велетнів»

Ріг був довгим, але це не зупинило Тора, тож він приклав наповнений по вінця ріг до губ і почав пити. Мед гігантів був холодним і солоним, але Тор все одно пив і пив, поки не перехопило дихання і не скінчились сили.

Тор сподівався, що ріг спорожніє, але він залишився ледь не таким же повним, як напочатку.

— Мені здавалося, ти вмієш пити краще, — сказав Утґарда-Локі сухо. — Втім, я вірю, що ти зможеш осушити ріг із другого разу, як і решта з нас.

Тор глибоко вдихнув, приклав вуста до рога, а тоді почав пити, демонструючи своє вміння. Він знав, що цього разу мав би точно осушити ріг, проте коли відхилив його від вуст, то побачив, що той спорожнів лише на один палець.

Гіганти поглянули на Тора і почали глузувати, але він кинув на них лютий погляд, і жарти стихли.

— Ах, — зітхнув Утґарда-Локі. — Отже, історії про могутнього Тора — не більше ніж історії. Але навіть у такому разі ми дозволимо тобі осушити ріг із третьої спроби. Зрештою, скільки там залишилося того меду.

Тор приклав ріг до своїх вуст і почав пити — він пив так, як п’є бог, пив так довго і багато, що Локі з Тьяльві не могли відвести від нього здивованих очей.

Але коли він відклав ріг, меду в ньому знову поменшало не більше ніж на палець.

— З мене досить, — сказав Тор. — І я сумніваюся, що це всього лише простий мед.

Утґарда-Локі наказав виночерпію віднести ріг.

— Настав час випробувати силу. Ти можеш підняти кішку? — запитав він у Тора.

— Що за питання? Звісно, я можу підняти кішку.

— Ну, — відказав Утґарда-Локі, — ми всі побачили, що ти не такий сильний, як нам здавалося. У нас в Утґарді юнаки тренуються, піднімаючи мою кішку. Однак я повинен попередити: ти менший за будь-кого з нас, а моя кішка — то кішка гіганта, тож я зрозумію, коли тобі не вдасться її підняти.

— Я підніму твою кішку, — відрізав Тор.

— Вона, певно, спить біля печі. Ходімо, навідаємося до неї.

Кішка спала, але піднялася, коли вони увійшли, і стрибнула на середину кімнати. Вона мала сіру шерсть і була завбільшки з людину, але Тор був сильнішим за будь-кого з людей, тож він взяв кішку за черево і підхопив її обома руками, намагаючись підняти високо над головою. Кішку це, здається, не вразило: вона вигнула спину дугою, зробившись вищою, через що Торові довелося добряче витягнутися.

Але Тор не збирався зазнати поразки в цій простій грі з піднімання кішки. Він впирався і тужився, тож зрештою одна з ніг кішки піднялася над землею.

Десь вдалині Тор, Тьяльві та Локі почули якийсь шум, ніби великі камені терлися один об одного: це задвигтіли гори.

— Досить, — мовив Утґарда-Локі. — Це не твоя провина, що ти не можеш підняти мою домашню кішку, Торе. Вона величезна, а ти всього лиш сухорлявий карлик порівняно з нами, гігантами. — Він вишкірився.

— Сухорлявий карлик? — перепитав Тор. — Та я поборю будь-кого з вас…