Розділ «IV Як на небі»

Він оглянув Ґрейнджер, сподіваючись, що робить це не надто помітно. Вона була одягнена як завжди, виглядала тверезою й готового до роботи.

— Ти теж летиш додому, так?

— Так, — відказала жінка.

— Отже, полетимо разом.

Ці слова не справили на неї враження.

— Ми полетимо в одному й тому самому кораблі, але навіть не будемо цього усвідомлювати.

— Ми прокинемося разом, коли прилетимо, — сказав Пітер.

Ґрейнджер відвернулася. Їхні дороги розійдуться, і вони обоє це знали.

— А тобі... — почав було Пітер, а потім замовк на кілька секунд. — Ти зовсім не почуваєш провини через те, що покидаєш це місце?

Жінка знизала плечима.

— Вони знайдуть іншого фармацевта. І пастора іншого знайдуть. Незамінних людей немає.

— Так. І водночас кожен є незамінним.

Їхню увагу привернуло ревіння двигуна. Неподалік від них із бази виїхала машина й попрямувала до Великого Нацицьника. Це був чорний універсал, той, на якому завжди їздив Курцберґ. Механіки полагодили його, довівши тим самим, що, навіть коли тебе вдарило блискавкою і всі вважають мертвим, ти ще можеш відродитися до життя, якщо ти автомобіль. Не зовсім новенький, але врятований від звалища ласкою фахівців. Універсал було забито якимись трубами, які не вміщалися і стирчали з багажника, прив’язані мотузками. Постіль звідти, мабуть, прибрали. Очевидно тепер, коли аміківці знали напевне, що старий пастор мертвий, вони більше не відчували потреби тримати автомобіль тільки для священнослужителів, у тому стані, в якому він був за Курцберґа, а вирішили натомість надати його до загального користування. У господарстві все знадобиться. Та слухайте-бо, Курцберг навіть похорон улаштував сам собі, позбавивши аміківців зайвого головного болю. Оце так людина.

— Ти досі молишся за мого тата? — запитала Ґрейнджер.

— Зараз мені не дуже добре вдається молитися за будь-кого, — відказав Пітер, обережно знімаючи яскраво-зелену комаху зі свого рукава й пускаючи її в повітря. — Але скажи мені... як ти збираєшся його знайти?

— Щось придумаю, — відповіла жінка. — Нехай лише повернуся додому. Там я вже знатиму, що робити.

— А є в тебе рідні, які можуть допомогти?

— Можливо, — відказала Ґрейнджер так, що стало зрозуміло: вона очікує від них допомоги з такою самою ймовірністю, як від тибетської футбольної команди, чи стада говорючих бізонів, чи небесного воїнства ангелів.

— Ти ніколи не була заміжньою, — сказав Пітер.

— Звідки ти знаєш?