Розділ « III Так само»

— Ви стираєте позначки олівцем, — пояснив він, уже шкодуючи, що завів про це мову. — Отже, після вас ці загадки може розгадувати ще хтось.

Гейз насупила чоло.

— Я стираю не для інших. Я збираюся сама розгадувати ці загадки ще раз, — сказала вона й повернулася до своєї роботи.

Пітер відкинувся на спинку стільця і почав пити свій чай. Спокійна зосередженість Гейз більше не видавалася йому привабливою. Натомість у ній з’явилося щось моторошне. Ну гаразд, сам він ніколи не був прихильником крутиголовок, тому не міг зрозуміти навіть самого бажання замальовувати щось там у цих квадратиках, хоч і визнавав, що для когось іншого це може бути цікавим випробуванням для мозку. Але розгадувати одну й ту саму загадку знову й знову...

Вибух реготу в іншому кутку їдальні анітрохи не потурбував зосереджену Гейз. Веселилися Туска, Манілі й той хлопчина, що привіз Пітера від оазян — як це його звати? — а, Конвей. Схоже, вони розважалися примітивним чаклунством — грою в наперстки з трьома чашками і заклепкою. «Як ти це робиш? Як ти це робиш?» — раз по раз на втіху Тусці повторював Конвей. Деінде інші аміківці, зручно вмостившись у кріслах, гортали «Рибальство на мушку», «Класичні мультфільми», «Воґ» та «Інженер-хімік». Пітер пригадав розповідь Туски про Іноземний легіон: «Краще, якщо твоя команда складається з особистостей, які зможуть витримати те, що їх назавжди забуто й покинуто. Які не збожеволіють». Напевно, Гейз була яскравим прикладом такої людини, що не збожеволіє. Що виконує свою роботу, не завдає нікому жодних клопотів, окрім хіба що кількох видертих сторінок із лесбійського порножурналу, а коли повертається до себе в номер, то може перебути там цілі години, дні й навіть місяці, розгадуючи математичні загадки, стираючи відповіді й розгадуючи заново.

«...про легендарну скромність Кросбі, який міг настільки довершений витвір мистецтва охарактеризувати як „легенький“ і „дріб’язковий“, — із інтонацією розповідав ведучий. — Зараз ми почуємо ще одну версію, яка ніколи офіційно не випускалася. Ви зауважите, як Бінґ затинається на слові „рента“, помітите й інші свідчення невдалої репетиції. Однак воно того варте, тому що Ґарленд стоїть трохи ближче до мікрофона, і можна уявити, що вона десь поряд із нами в кімнаті...»

— Вибачте, що потурбую вас знову, — промовив Пітер.

— Жодних проблем, — відказала Гейз і витерла ще одну цифру, перш ніж підвела погляд.

— Я хотів спитати про ці музичні передачі. Вони старі?

Гейз закліпала, а тоді наставила вуха, щоб прислухатися.

— Дуже старі, — сказала вона. — Ці співаки, я гадаю, вже повмирали.

— Ні, я маю на увазі оці шоу, з розповідями, поясненнями і всім решта, — їх робить хтось із АМІК чи їх давно вже було записано?

Гейз окинула оком їдальню.

— Роузен робить їх, — відказала жінка. — Зараз його тут немає. Він топограф і кресляр. Ви, може, бачили його креслення Центрифужно-енергетичної станції, які висять у залі проектування. Неймовірно точна робота. Я бува досі зупиняюся й милуюся ними, — вона стенула плечима. — Я не звертаю уваги на цю його музику.. Вона для мене просто фоновий шум. Радію, що він її так любить. Кожен повинен щось любити, я думаю, — але голос її звучав невпевнено.

Новий спалах болі пройняв Пітера: він знову згадав про листа від Беа.

— Мати, — промовив він, намагаючись опанувати себе.

— Прошу?

— Назва, яку ви запропонували для Центрифужно-аналітичної станції.

— Енергетичної, — з усмішкою виправила його Гейз. Потім згорнула книжку з крутиголовками й поклала гумку в кишеню. — Ніхто не називає її Мати. Я знаю. Усі й далі кличуть її Великий Нацицьник. Або ж ВН, — вона притулила книгу до грудей, збираючись іти. — Засмучуватися нема сенсу. Як казала моя мама, не слід сушити собі голову всякими дрібницями.

«Лихом не переймайся, на Бога здавайся». Девіз Беа. Власне кажучи, їхній спільний девіз.