Розділ « III Так само»

Станко підійняв накривку з металевої діжки, й одразу ж запахло чимось смачним.

— Бефстроганов.

— Давай. І один чай.

«Аристотель, математик, хтось пише, хтось малює, — виводив Кросбі. — Хтось класик, хтось комік. Кохана, кого це хвилює?»

Станко простягнув Пітерові пластикову тарілку з їжею насиченого кольору, яка парувала, пластикову чашечку з гарячою водою, паперовий пакетик сухих вершків і пакетик чаю із зображенням крихітного Букінгемського палацу на етикетці.

— Дякую, — сказав Пітер.

— На здоров’я, друже.

— На вигляд дуже смачно.

— Смачнішого бефстроганова ніде не знайдеш, — незворушно заявив Станко.

Це він так уїдливо глузував? Чи казав щиро? Зараз Пітер сумнівався у своїй здатності судити про це.

Він попрямував до вільного столика — такий лишився тільки один — і сів за нього зі своєю їжею. Доки Бінґ Кросбі вдавав, що дратує Джуді Ґарленд балаканиною про гольф, Пітер узявся їсти м’ясо, котре, як він знав, було білоквітом, розтовченим каменем, а потім висушеним і засмаженим. Соус був несмачний — надто солодкий, аж нудкий. Шматочки стебел молодого білоквіту було пофарбовано яскраво-помаранчевим кольором, щоб вони здавалися морквою, а знебарвлене пошатковане листя напівдозрілих рослин мало заміняти цибулю. Як на Пітера, краще б аміківці покинули все це фальшоване їдло і споживали просто білоквіт, як . Стільки хороших, корисних рецептів лишаються незастосованими тут.

«Коли музика ніжно грає, — наспівувала Джуді Ґарленд, — і я хочу з тобою танцювати, хіба не можна просто-просто-просто-просто помовчати...»

— Можна біля вас? — справжній живий жіночий голос устряв у суперечку з давнопомерлим.

Він звів очі. То була Гейз. Він кивнув головою, мовляв, можна. Пітер побоювався, що вона запитає, як у нього справи, і він не зможе стриматися, щоб не розповісти про все. Але щойно Гейз усілася, стало зрозуміло, що її цікавила тільки поверхня стола, на яку вона поклала товсту книжку. Жуючи, Пітер поглянув на сторінки і побачив клітинки судоку, какуро, хіторі, філоміно та інших математичних крутиголовок, акуратно заповнених олівцем. Жінка схилилася над книжкою і, тримаючи двома пальцями гумку, заходилася ретельно витирати позначки.

«Як же чудово притулитися губами до твоїх губ», — поєдналися Бінґ і Джуді в цілковитій гармонії.

За п’ять хвилин тарілка Пітера була вже порожньою, а крижана кава Гейз стояла неторкнута й забута. Інженерка схилилася над книжкою, поглинута своєю справою. Її рот трохи розтулився, а опущені донизу очі було облямовано ніжними пухнастими віями. Пітер був вражений тим, що жінка виявилася значно вродливішою й чуйнішою, ніж здавалася йому раніше. Його зненацька глибоко зворушила і схвилювала її альтруїстична праця.

— Ви така турботлива, — почув він власний голос.

— Прошу?

— Думаєте про інших.

Не зрозумівши, жінка втупилася очима в Пітера.