Розділ «II На Землі»

— Френк?

— Френк.

Напевно, це було ім’я Тартальйоне. До речі...

— А Френк був християнином? Обожнювачем Ісуса?

— Ні. Френк... обожнюва мови.

— Курцберґ теж навчав вас?

— Не мові. Він уив на тільки лову Божому. Він итав із Книги дивних нових реей. поатку ми не розуміли ніого. Потім, із Френковою допомогою, із Божою допомогою, лово за ловом ми зрозуміли.

— А Тарт... Френк, де він зараз?

— Не з нами, — відказав голос із-під оливково-зеленого балахона.

— Він піов геть, — відповів голос із-під канарково-жовтого балахона. — Лиив на у потребі.

Пітер намагався уявити, про що б запитала Беатріс, якби була тут, наскільки ширша картина розгорнулася б перед нею. Беа мала хист зауважувати не тільки те, що є, а й те, чого немає. Пітер поглянув на юрбу своїх вірян, невисоких на зріст людей, у вбранні пастельних кольорів, із химерними обличчями під каптурами і трохи брудними черевиками. Оазяни пильно дивилися на нього, наче на дивовижний обеліск, що передавав повідомлення з далекого світу. Позаду них, у мареві вогкої мли, бурштиново виблискували невигадливі будівлі їхнього міста. Розміститися в них могло значно більше людей, ніж сиділо тут, перед Пітером.

— Френк навчав тільки Обожнювачів Ісуса? — запитав він. — Чи всіх, хто хотів навчатися?

— Ті, хто не має любові до Іуа, не мають і бажання вития. Вони кажуть: «Для ого розмовляти мовою, вигаданою для інаких тіл?»

— А вони... ті, хто не бажав учити англійську, сердилися, що АМІК прийшов сюди?

Утім про почуття запитувати в оазян було марно. Особливо про почуття інших.

— А дуже складно, — вирішив Пітер зайти з іншого боку, — виготовляти їжу, яку ви віддаєте АМІК?

— Ми забезпеуєм.

— Але ж обсяги... Чи не... Вам не надто важко виробляти стільки їжі? Це не забагато?

— Ми забезпеуєм.

— Але чи не... Якби АМІК тут не було, ваше життя було б легшим?