Розділ «II На Землі»

Юрба оазян уся аж затремтіла, коли їхніми рядами прокотилося відчутне полегшення. Цікаво, чи це Курцберґ вселив у них такий страх перед Божим невдоволенням, чи вони просто надто вже прагнуть сподобатися новому пасторові? Пітер подумки зробив собі пам’ятку, щоб за найпершої нагоди поговорити з ними про Божу милість і співчуття: «Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!»[34] — тощо. Лише треба буде відшукати іншу метафору, не пов’язану з тягловим рільництвом.

Пітер і Обожнювач Ісуса Номер Один рушили через поле. Решта оазян лишилися, наче не хотіли налякати представника АМІК своєю численною появою, а може, виявляли повагу до Обожнювача Номер Один як до свого офіційного посередника.

Оазянин у мишастому балахоні, що вийшов зустріти Ґрейнджер, стояв на тому самому місці біля машини. Жінка передала йому білу картонну коробку, і він тримав її так урочисто, як священик тримає святі реліквії, хоча коробка й скидалася на величезне упаковання для піци. Здається, він не поспішав її нікуди заносити. Невідомо, чи обмінялися вони з Ґрейнджер словами, але якщо й так, то зараз розмова урвалася, адже оазянин пильно спостерігав, як Обожнювач Ісуса Номер Один і Пітер долали відстань від місця будівництва церкви до поселення.

Ґрейнджер дивилася на них також. Одягнена вона була, як і раніше, у білу блузу й бавовняні брюки, а голову її було пов’язано хусткою. Хай якою тендітною була її хлоп’яча постать, поруч із оазянином Ґрейнджер видавалася мало не велеткою.

— Хто це? — запитав Пітер Номера Один, коли вони підійшли ближче.

— , відповів Номер Один.

— Не Обожнювач Ісуса?

— Ні.

Пітер замислився, чи є взагалі для нього бодай якась надія вивчити оазянську мову. Сама, без англійської, вона звучала так, наче поле ламкого очерету й мокрого латуку вирубували мачете.

— Ти змарнував можливість отримати свою частку ліків?

— Ліки для віх, — відповів Номер Один.

Пітер не міг сказати, був тон голосу оазянина спокійно-впевненим, жалібно-обуреним чи похмуро-рішучим.

Усі четверо зустрілися в тіні будинку із зіркою. Напис «ЛАСКАВОПРОСИМО» розмився і став геть нерозбірливим, наче хтось обкидав стіну бомбочками з фарбою.

Обожнювач Ісуса Номер Один кивнув головою Ґрейнджер.

— Я маю жаль, о тобі довелоя довго тут затриматия, — промовив він.

— Я втечу звідси так хутко, як тільки-но зможу, — відгукнулася Ґрейнджер.

Хоча жінка й намагалася жартувати, її напруження було помітним. Двигун машини працював, попри наліпку на боковому вікні, що попереджала: «ЗАОЩАДЖУЙ ПАЛЬНЕ, ДО ВЕНЕСУЕЛИ ДАЛЕКО!»

— Привіт, Ґрейнджер! — сказав Пітер.

— Як ся маєш?

Здавалося, жінка говорила з вираженішим американським акцентом, ніж Пітер собі пригадував, наче пародіювала вимову янкі. Нараз туга за Беа охопила Пітера настільки, що стало боляче, ніби його стусонули в живіт. Неначе, перебувши весь цей час без дружини, він сподівався, що зустрічатиме його вона. Замість аміківської вантажівки мав бути темно-фіолетовий «воксгол», біля нього мала стояти Беа, махаючи до Пітера так по-дитячому безтурботно, як уміла лише вона, промовляючи до коханого зі своїм неповторним йоркширським акцентом.