Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Та сідайте вже, будь ласка, а то кондиціонер зовсім зіпсується.

Пітер застрибнув у машину й зачинив дверцята. Повітря всередині, сухе й прохолодне, миттєво нагадало йому, що він змок до рубця. Вага його тіла більше не давила на ноги, і ті чавкотіли в шкарпетках.

Жінка мала на собі білу блузу-спецівку, тонкі широкі брюки з бавовни, теж білі, і темно-коричневу хустину, вільно пов’язану на шиї. На обличчі її не було косметики, а на чолі, просто під волоссям, виднівся зморщений шрам. Волосся, тьмяно-каштанове, було дуже коротке, і її цілком можна було взяти за юного солдата, коли б не ніжні темні брови, маленькі вуха й гарненькі губи.

— Вибачте, — перепросив Пітер, — я забув ваше ім’я. Я тоді був дуже втомленим...

— Ґрейнджер, — відказала вона.

— Ґрейнджер, — повторив Пітер.

— Як бачите, ми тут між собою більше на прізвище.

— Та бачу.

— Трохи скидається на армію. Ми, однак, не завдаємо людям шкоди.

— Сподіваюся.

Жінка натисла на газ і розвернула авто назад, до комплексу будівель аеропорту. Кермуючи, вона нахилялася вперед, зосереджено нахмурюючи чоло, і, хоч у салоні світла було мало, Пітер зауважив краї контактних лінз, що по-зрадницьки виднілися на очному яблуці. Беатріс також носила лінзи — ось чому він і помітив їх.

— Ви приїхали спеціально за мною?

— Так.

— Ви стежите за кожним моїм кроком? Підраховуєте, скільки мафінів я з’їдаю за день?

Жінка не зрозуміла його останньої фрази.

— Я просто заскочила до їдальні, а один із хлопців сказав, що ви пішли на прогулянку.

— Це вас непокоїть? — Пітер намагався говорити безтурботним і приязним тоном.

— Ви щойно прибули, — відповіла Ґрейнджер, не обертаючи голови. — Нам не хотілося б, щоб ви постраждали під час першого ж виходу назовні.

— А як щодо заяви про відмову від відповідальності, яку я підписав? Тієї, в якій дванадцятьма різними способами підкреслюється, що АМІК жодним чином не є відповідальним за те, що може зі мною статися?

Цими словами, схоже, Пітер їй допік.